З мамою я живу в одному містечку, тому й не здивувалася, коли після церкви вона одразу ж зайшла до нас в гості. Я, коли накривала на стіл, одразу помітила, що на ній лиця нема, та не стала при чоловіку та дітях розпитувати, а коли вони пообідали і всі вийшли на вулицю, мама без моїх розпитувань все розказала. З вітчимом ми прожили все своє дитинство, а тепер він просто попросив вибачення. Та хіба мамі від цього легше?
***
Мама на пенсії, разом з чоловіком більше 30 років. Він нам не рідний батько, мама прийшла жити до нього з маленькими дітьми. Ми з братом вже виросли, маємо свої сім’ї.
З вітчимом ми прожили все своє дитинство і вважали його за батька. У нього теж є син, наш ровесник. Вони ніколи не зустрічалися з того часу, як розлучилися з його матір’ю.
Нашій мамі 60 років, а вітчим на 12 років її старше. Зрозуміло, що вік, та й ходить вже насилу. Мама доглядає за ним.
Живуть добре, завжди радилися, разом приймали рішення. Так було до останнього часу. Останню, дуже серйозну справу, він зробив без нас.
Свою квартиру, де все зроблено руками нашої мами, він заповів своєму синові.
Минулого тижня мама прийшла до мене, на неї важко було дивитися, сумна, а коли чоловік з дитиною пішли на вулицю, то зважилася на розмову.
Запитала, чи не прийму я її, якщо раптом що. Я посміялася.
– Не розлучатися ти надумала на старості літ?
Виявилося, що чоловік показав їй свіжі документи, які йому доставили.
Це був наказ або дарча, вона не зрозуміла. Вітчим попросив вибачення за те, що залишає її без будинку, але квартиру він віддає своєму рідному синові.
Звичайно, без даху над головою вона не залишиться – і я, і брат відмінно ладнаємо з мамою і дуже її любимо. Дивує інше – мама вважає, що її зрадили.
Вона й гадки не мала, що так вийде. Прожити більше 30 років разом, все ділити і отримати таке у відповідь. Я теж вважаю цю квартиру рідною домівкою.
Там ми жили з раннього дитинства. Мені і в голову не могло прийти, що вітчим пам’ятає про того сина. Де він зараз? Що за людина?
Може, він забезпечений, і йому даром не потрібна ця квартира. Вітчим завжди тільки нас вважав своїми дітьми.
Брат сприйняв цю новину теж з великим подивом. Але якщо я змирилася, то він переконує маму піти в суд, відстоювати свої права.
А хіба можна щось зробити? І як старенькому вітчиму сказати, що він не правий? Може, це старече, якась вина на душі, ось він і придумав примху?
Не знаю, як вчинити – і маму шкода, і на вітчима образа з’явилася.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
