З Мироном в той час ми разом не жили, але й офіційно розлучені не були. Того дня я сиділа за своїм столом в офісі. Працівників у нас досить багато, переважно це жінки. Відкриваються двері, і хтось голосно промовляє моє прізвище та ім’я. Піднімаю голову і бачу свого “колишнього”. Він акуратно поклав сумку на підлогу, і більше не проронивши ані слова, вийшов з офісу.
***
Ось тепер я розумію, що за два роки накупила чоловікові чимало речей.
Я ж від душі. То сорочку йому куплю, то джинси, то ще що-небудь. Начебто нічого серйозного. І забирати це я не планувала.
Ми місяць вже з Мироном не живемо разом, майже розлучилися.
І ось напередодні сутулий чоловік з пониклим поглядом зайшов в наш офіс. Голосно назвав моє прізвище та ім’я і посередині кімнати залишив сумку. Це моя сумка.
Це переноска для кішки. Я просила Мирона її повернути.
Колеги насторожилися, захвилювалися – сумка, здається, не порожня…
-Там що-небудь заборонене?
– Там останки кішки?
– Що там??!
Припускали колеги. А знаючи мого чоловіка, там може бути все, що завгодно…
Акуратно я відкрила сумку, а там речі. Одяг. Той самий, який я купувала чоловікові.
У вайбері я запитала його, що це за “дивина”. І він відповів, що речі несуть енергетику і, раз я його вигнала, він носити це вже не може.
Ось такий вразливий виявився мій Мирон.
Також він привіз моїм батькам з дачі тример, який я купувала, хоча я його не просила все це повертати.
Добре, хоч руберойд не привіз і фундаментну сітку, а то їх теж я набувала.
Сподіваюся, майки з шкарпетками і всякі бритви теж не додумається надіслати з таксистом… Взагалі не розумію, навіщо це шоу на роботі.
Мабуть, так сильно хоче про себе нагадувати.
Що скажете?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
