З подарунком для сестри чоловіка я довго не думала. Вишиванка, це саме те, що я планувала придбати. Переговоривши з іншими родичами я запропонувала скинутися. Всі погодилися, а я взялась за пошуки. На той ювілей я йшла з гордо піднятою головою, а поверталася додому наче не своїми ногами. Так, це машинна вишивка, але хіба це щось міняє? Я Стефу геть не розумію.
Я ніколи не була тією жінкою, що любить пліткувати чи розпускати чутки. Але історія з вишиванкою для сестри мого чоловіка так мене зачепила, що я вирішила висловити свою думку.
Можливо, комусь це допоможе поглянути на ситуацію з іншого боку.
Коли ми дізналися, що сестра мого чоловіка святкує ювілей, ми з чоловіком одразу вирішили, що зробимо їй подарунок. Адже вона завжди була для нас не просто своячка, а ще й добра сусідка і вірна подруга.
Ми згадали, як колись разом готувалися до свят, як ділилися радощами і бідами. І вирішили, що вишиванка буде доречним подарунком.
Сестра завжди любила все українське, а вишиванка – це ж символ нашої культури, краси і душі.
Коли збирали гроші на подарунок з всієї рідні, то ніхто не заперечував. Всі розуміли, що це має бути щось особливе, а особливе не дешеве. Але, як то завжди буває, виникли деякі розбіжності щодо вибору.
Хтось хотів подарувати золоту прикрасу, хтось – побутову техніку, а хтось, як я, віддав перевагу вишиванці. Врешті-решт, більшість проголосувала за вишиванку, і ми вирішили, що це буде найкращий подарунок.
Ми довго обирали вишиванку, переглянули безліч варіантів. Хотілося, щоб вона була красива, якісна і відповідала смакам сестри. Зрештою, зупинилися на моделі з машинною вишивкою. Вона була не дуже дорогою, але виглядала дуже симпатично. Ми думали, що сестра оцінить наш вибір.
Я пам’ятаю, як ми з чоловіком і невісткою їхали до Стефи на свято. Я була така схвильована! Хотілося побачити її радісні очі, коли вона відкриє наш подарунок. Але, на жаль, все пішло не так, як ми очікували.
Стефа прийняла подарунок, але якось так байдуже. Вона подякувала, але в її очах я не побачила того сяйва, на яке сподівалася. Потім вона почала говорити про те, що хотіла б вишиванку ручної роботи, і що ця, машинна, не дуже їй до вподоби. Я була просто спантеличена!
Я не розумію, чому вона так відреагувала. Ми ж старалися, обирали найкраще, що могли собі дозволити. І замість подякувати, вона почала висловлювати невдоволення.
Можливо, я чогось не розумію. Можливо, я занадто чутлива. Але я вважаю, що в такій ситуації потрібно було просто подякувати і сказати, що подарунок сподобався. Адже головне – це увага, а не вартість подарунка.
Я думаю, що Стефа просто хотіла, щоб ми витратили на неї більше грошей. Вона звикла до того, що її діти завжди її балують. А ми, звичайні люди, зі своїми проблемами і турботами, просто хотіли зробити їй приємне.
Ця історія навчила мене одному: не завжди люди цінують те, що ти для них робиш. Іноді буває так, що чим більше ти даєш, тим менше отримуєш натоміж. Але я не збираюся змінювати своє ставлення до людей. Я продовжуватиму робити добро, навіть якщо не завжди отримую за це подяку.
А що стосується сестри, то я сподіваюся, що вона з часом зрозуміє, що ми її любимо і хочемо їй тільки добра. І що наш подарунок був зроблений від чистого серця.
Чи не так?
Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!