З татом я назавжди попрощалася 5 років тому. Ми з чоловіком організували прощання та все інше, бо всі родичі були у відпустках та роз’їздах. Тоді зібралися бабусі, брати, моя мама та сестра тата. Тітка Рита збирала конверти від родичів, які принесли нам як підтримку.
Пізніше з’ясувалося, що на татовому рахунку є деякі заощадження. Усі гроші лежали на банківській картці. А паролі тато завжди записував у блокнот, щоби не забути. Тож зняти ці гроші міг будь хто. І тут тітка Рита вирішила, що буде надійніше, якщо ці заощадження будуть у неї. Мовляв, потім на пам’ятник витратимо, а в тебе гроші незрозуміло, на що розійдуться.
Я й не планувала ходити магазинами з татовими грошима і витрачати їх на ковбасу. Але хотіла б покласти їх на депозит, щоб вони у майбутньому доповнили внесок, коли ми будемо купувати квартиру. Бо на той час ми з чоловіком винаймали житло. Але всі родичі чомусь вирішили, що я хочу привласнити те, що мені не належить. Отже я віддала все татовій сестрі на випадок, якщо бабусі потрібна буде допомога.
Згодом я помітила, що з таткової квартири зникають цінні речі, інструменти і навіть постільна білизна. У цій квартирі ще живе бабуся, тітка Рита часто її відвідує, і вона має ключі. Мій чоловік якось брав перфоратор із дозволу бабусі і, звісно, повернув його на місце. А ось тітка ніколи не звітувала, куди зникає все, що вона бере.
Минуло вже 5 років, як тата не стало. А пам’ятник і досі ніхто не поставив. Куди поділися гроші, які збирала тітка Рита, ніхто не знає. Сумно, як можна було всім сказати неправду і навіть не виконати обіцяного?
Я отримала у спадок татову квартиру. Це те, що за законом належить мені. Квартиру тітка Рита не змогла забрати. З того часу ми й не спілкуємося. Її така обставина засмутила і не влаштувала, бачте.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
