fbpx
життєві історії
З Володимиром ми прозустрічались в тайні два тижні, а після я прийшла додому, і на одному подиху все розповіла чоловіку. Микола тоді навіть сльозу пустив, але вона мене не зачепила. Стільки років він не робив мене щасливою. Володя – повна його протилежність: комплементами засипав, подарунками задарував. – Діти поки поживуть з тобою. Я влаштуюсь у Франківську, і заберу їх до себе!

З Володимиром ми прозустрічались в тайні два тижні, а після я прийшла додому, і на одному подиху все розповіла чоловіку. Микола тоді навіть сльозу пустив, але вона мене не зачепила. Стільки років він не робив мене щасливою. Володя – повна його протилежність: комплементами засипав, подарунками задарував. – Діти поки поживуть з тобою. Я влаштуюсь у Франківську, і заберу їх до себе!

Багато засудять мене за мій вчинок, але що мною керувало, так це бажання бути щасливою, бажання щастя, радості. Мені сорок років, у мене двоє дітей підлітків і чоловік.

Одружилися ми з Миколою, коли мені було 19. Що вже приховувати, одружувалися, адже я була при надії. Микола не був проти одруження, так і стали жити разом. Обидвоє працювали, намагалися на благо сім’ї. Все у нас було, про що можна було тільки побажати, але не було одного – емоцій. Микола сам по собі людина досить холодна, дуже скупа на емоції.

За всі роки нашого шлюбу я ні разу не почула компліменту в свою сторону, хоча я завжди за собою стежила, намагалася бути на вищому рівні. Два рази всього лише чоловік подарував мені квіти і від цього мені кожен раз ставало важко. Скажете, що сама винна, нібито одружила мужика на собі, дитинку народила йому. Але це не так. Якби він не хотів, шлюбу б не було. Адже вибір у нього був, я його не примушувала.

Я не раз думала, що можливо, почуттів більше у нього немає до мене або ж є у нього коханка. Але ні, просто він така людина. А я почала в’янути за цей час як квітка без води. Адже жінці необхідно знати, що вона бажана, що її люблять. Я всі роки цього не знала.

І ось зустріла на вулиці однокласника. У школі він був в мене закоханий. Після роботи пішла з ним в ресторан, розговорилися, він обсипав мене компліментами. В його очах я побачила те, що вже роками не бачила в очах чоловіка, а серце забилося так, ніби мені знову 19 і я та ж сама легка, радісна дівчина. Що вже говорити, пішли до нього на квартиру, там все сталося. Так ми таємно зустрічалися два тижні. А потім я зважилася розповісти чоловікові. Вперше за весь час на обличчі Миколи з’явилася якась емоція, навіть потекла сльоза.

Але мені вже було неважливо, я вирішила, що ми будемо з Володею разом. Поки що діти побудуть з Миколою, а потім, коли я влаштуюся з Володимиром у Франківську, то заберу їх.

Не варто мене засуджувати, я просто як і всі, хотіла бути щасливою і живою. Володя дав мені це почуття.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!