З Євгеном ми мирно поговорили, але тільки він поїхав до своїх батьків, як до мене полинули телефонні дзвінки. Спершу я вислухала все про себе від свекрухи, а згодом і зателефонувала й бабуся Євгена, з якою я бачилась всього декілька разів за життя. – Ти така-сяка! Нашого хлопчика не цінувала. Та він золота дитина. – Я вирішила їм поглянути в очі, і зібравши сумку, направилась до них.

***

Нещодавно ми з Євгеном вирішили раз і назавжди поставити крапку в нашому житті. Благо ми вже рік тому розлучилися і такої метушні зараз не буде. Ps: ми розлучилися і через місяць знову стали жити разом.

Але зараз нашій родині прийшов кінець. Так всі ми винні, перший чоловік запропонував розійтися, а я лише тільки зі сльозами на очах погодилася з його словами і збирала речі.

Прикро було те, що він це спланував за довго до нашої розмови. Вже знайшов роботу у своїх родичів і звільнився з роботи.

На наступний день мене по телефону стала поливати брудом свекруха, бабуся його. Говорили, що я погана людина і що кинула такого чуйного чоловіка.

А потім як ні в чому не бувало, вони просять привезти їм онука показати. Та невже? Я лише мовчала в слухавку. Не люблю такі питання вирішувати по телефону.

Через 2-3 дня такого терпіння і приниження, я взяла волю в кулак і поїхала в місто, де вони проживають, щоб сказали і роз’яснили мені свої доводи в обличчя.

Приїхала я до бабусі свого чоловіка і попередньо зателефонувала свекрусі, щоб та під’їхала теж, адже живуть вони в одному місті.

Ми всі сіли за столом і я попросила мене вислухати, а потім вони скажуть своє. Але я толком навіть і сказати нічого не встигла, як вони стали мене ображати і тоді понеслося:

Я вже на підвищеному тоні стала говорити, що розлучаємося ми майже обопільно, що Євген сам все вирішив і постановив.

Я висловила напевно в той момент все те, що коли потрібна була допомога дитині, коли ми проходили кола пекла по лікарнях, то всі вони відвернулися, те що дзвонять раз на місяць, те що навіть зараз вони почали виливати свій бруд на мене і навіть не поцікавився про онука-правнука.

Тому після всього, навіть мови бути не може про те, щоб вони бачилися. Адже елементарного кіндер сюрпризу вони купити не можуть.

Їм в той момент не було чого сказати, а я зі спокійною душею розвернулася і пішла.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!