– А ти чому така хитра? Своїх дітей знову тихенько до мами відвезла на все літо, вона моїх вже не бере! Давай, приїжджай, забирай! Май совість! – сестра навіть не привіталася, а з порога почала пред’являти претензії.
Якщо чесно, мама сама не хоче брати до себе в село дітей сестри. Марина їх привозить на повне мамине забезпечення, в драному одязі, в маленькому взутті.
Причому, змінний одяг вона до дітям не докладає. Було тепло в той день, як вона зібралася їх відвозити – будуть у дітей тільки майка і шорти. А раптом холодно? «Нічого, купиш, внуки адже твої рідні» – заявляла сестра мами. А пенсія у мами маленька – немає зайвих грошей на одяг онукам.
За нашою з мамою домовленості, я даю їй гроші. На продукти, фрукти дітям, на одяг – хіба мало, виростуть з чогось. Нахабство сестри я засуджую: мама і так більшу частину свого життя в нас, своїх дітей, вкладалася. А зараз вона хоче трохи пожити для себе. Зібрати собі на мрію – машину. Невже, виховавши двох дочок, мама повинна ще й онуків забезпечувати? Нехай навіть всього кілька місяців в році?
– Мене Дімка на море покликав. І куди зараз своїх подіну? – продовжувала розорятися сестра.
– З собою візьми, – знизала плечима я.
– Я хотіла, але Дімка проти. Каже, не для того весь рік працював, щоб чужих дітей по морях возити. А я хіба винна, що у мене діти і що я їх одна піднімаю?
Якщо об’єктивно – то так, винна. Був у сестри чоловік, батько племінників. На ньому був і будинок, і забезпечення сімейства. А сестра тільки з подружками гуляла та гроші чоловіка просаджували по барах. Він з молодшим навіть в лікарні сам лежав.
Сестра відмовилася їхати – там, бачте, курити не можна. Два роки тому зібрав він речі дружини та виставив за двері. А сестра взяла, дітей забрала і живе тепер, жебрати – працювати не вміє.
Діму у сестри я, м’яко кажучи, недолюблюю: слизький, дітей сестри ображає, неприємний тип.
Сестра почала за вмовляння:
– Може, ти посидиш? Все одно вдома стирчиш цілими днями.
– Я працюю! А не вдома сиджу, – заперечила я.
– У будинки стирчати – хіба робота?
– Тобі-то звідки знати, як робота виглядає? Ти і дня в своєму житті не пропрацювала! Все, вибач, але розмова закінчена, мені ніколи, – я наполегливо почала випроваджувати сестру.
Через годину пролунав дзвінок телефону. Я подивилася на екран телефону – номер невідомий. Вирішила відповісти – раптом новий замовник? Я помилилася – своїм дзвінком мене «ощасливив» Діма.
– Чуєш, курка! Дітей забирай, по-доброму! Прямо зараз руки в ноги і в село! А то сам приїду, привезу. І не факт, що довезу цілими і здоровими!
Від тони і виразів я отетеріла і відразу відключилася. Буду я ще з хамами всякими розмовляти, образи і погрози вислуховувати. Але мамі вирішила зателефонувати, про всяк випадок, щоб моїх дітей ні з ким нікуди не відпускала.
Сестра подзвонила мені через два дні. Ридаючи в трубку, вона повідала мені, що Діма поїхав на море з якоюсь малознайомою дівчиною.
– Все через тебе! Ти мені життя зруйнувала! Як я зараз жити буду, без мужика в будинку? Хто нас годувати буде?
Як на мене – краще одній бути, ніж з таким як Діма. Я б на місці сестри, взагалі дякую сказала за те, що від подібного залицяльника позбавили.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
