Мама ніби не розуміє, що я доросла людина, мама двох дітей. Їй головніші гроші, що дуже жаль.
Коли я вийшла заміж, ми з чоловіком не мали де жити. Десь до року часу моталися по орендованих, а згодом моя мама забрала до себе бабусю і ми поселилися там.
На той час в нас з Петром вже була перша дочка. Коли Анні було два, народилася і друга. Чоловік ніби і працював, старався, але грошей завжди не вистачало. Ось тому то Петро і поїхав на заробітки в Чехію.
Деякий час він там працював, пересилав гроші, але з кожним разом все менше переводив і все рідше дзвонив.
Бабусі на той час вже на цьому світі не було. Коли вона ще жила, то завжди говорила: “В тебе таке важке життя, Людочко. Знай, цю квартиру я заповім тобі!”
Я ж і була впевнена, що маю хоч свій дах над головою, бо чоловіка я втрачала з неймовірною швидкістю.
Одного дня Петро повернувся, але лише для того, щоб забрати з квартири свої речі і переїхати до іншої жінки.
Як згодом я дізналася, в цієї жінки є двоє дітей, від різних чоловіків.
Про своїх дівчат Петро згадував по великих святах, бо вважав, раз платить аліменти і купує рюкзак і по три зошити в рік, то це супер допомога.
Я не сперечалася з ним, бо розуміла, що доведеться ставити на ноги дівчат одній.
Десь за пів року після розлучення на порозі квартири з’явилася мама.
– Ну що, я допоможу тобі спакувати речі!
– Які речі? Для чого?
– Як для чого? До нас з татом переїдеш жити з дітьми. Я вже на цю квартиру знайшла орендарів. До речі, десять тисяч готові платити. Ти собі уяви, скільки ти мені винна, – з сарказмом сказала мама.
Мені стало так неприємно. Я щось почала говорити, що квартира моя, що сама бабуся так казала, але мама не розгубилася і помахала перед моїми очима папірцем, де чорним по білому було написано, що вона єдина власниця квартири.
– Я за мамою до останнього доглядала. А як ти хотіла…
Куди я мала діватися? Звісно, поїхала я з дівчатами в батьківську квартиру.
Так ми живемо вже сім років.
І якщо до недавнього часу я так-сяк мирилася, то недавно все змінилося.
Річ в тім, що я познайомилася з чоловіком. Ми пів року зустрічалися і зараз він готовий жити зі мною. Ігор також розлучений, має дітей, а квартиру він свою залишив дружині і дітям.
Ось я і почала говорити мамі, що хочу нарешті мати і жіноче щастя. Але мама каже: “Раз тебе Ігор любить і хоче з тобою жити, нехай про квартиру і подбає”.
Так ми і продовжуємо зустрічатися, наче підлітки.
Я навіть не хочу його знайомити з батьками.
Якось неочікувала я такого від матері. Таке враження, що цю квартиру вона планує і з собою на той світ взяти.
Як пояснити мамі, що я доросла людина і повинна з дітьми жити окремо? До того ж, в мене є молодий чоловік.
Наперед дякую вам за коментарі!
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!