fbpx
життєві історії
За речами Роман приїхав не один. Двері вони відкрили своїм ключем. Перша в квартиру зайшла Інна. Люба ледь не стерпла від того, що колишній чоловік не посоромився молоду коханку в дім привести. – Ромашка, думаю ми все одною ходкою не заберемо. Багатенько у тебе добра тут. Прийдеться ще декілька раз машину гнати. – А нічого що я тут? Як ти посмів її сюди привезти?

За речами Роман приїхав не один. Двері вони відкрили своїм ключем. Перша в квартиру зайшла Інна. Люба ледь не стерпла від того, що колишній чоловік не посоромився молоду коханку в дім привести. – Ромашка, думаю ми все одною ходкою не заберемо. Багатенько у тебе добра тут. Прийдеться ще декілька раз машину гнати. – А нічого що я тут? Як ти посмів її сюди привезти?

***

Люба з Романом прожили разом двадцять п’ять, досить таки щасливих, років. Сварилися рідко, та й то по дрібницях. Виростили сина, два роки тому одружили його. Уже й онучку шестимісячну мали.

Зазвичай, якщо чоловік захоплюється іншою жінкою, дружина відчуває це якимось невідомим чуттям. Навіть якщо чоловік дуже спритно маскується під вірного чоловіка, то все одно благовірна розпізнає його підступи на рівні підсвідомості.

Люба ж, не те що нічого не відчувала, вона навпаки була глибоко впевнена у вірності і відданості чоловіка. Тому, коли одного вечора, прийшовши з роботи, Роман спокійно сказав їй: “Я йду!”, Вона просто подумала, що він йде по своїх справах. Тільки й запитала:

– Ти надовго? Може на зворотному шляху візьмеш що небудь до чаю?

-Я назавжди, Люба – сказав чоловік – йду від тебе. Пробач.

Спочатку було нерозуміння, потім здивування. І лише коли Роман пішов, кинувши на прощання: “За речами я потім заїду”, Люба усвідомила весь сенс боягузливого зрадництва. Чомусь їй стало гидко і ненависно навіть саме ім’я Роман, ​​з’явилося відразу до нього. Як не дивно, але ридати і битися в істериці, зовсім не хотілося.

За речами Роман заїхав не один. З ним була його нова обраниця, Інна. Будинок відкрили своїм ключем. І далі Люба тільки встигала підбирати раз по раз “відвалюючу” до підлоги щелепу. Ще б пак, дівчині було не більше двадцяти років, а нахабства хоч відбавляй. З порога заявила:

– Романе, забрати все твоє відразу, я бачу не вийде. Доведеться кілька разів машину ганяти.

– А нічого, що я тут?! – закричала Люба – Ти як сміла сюди взагалі увійти?!

– Шансів зі мною змагатися, у вас немає – безпардонно відповіла Інна – так що змиріться, і відпустіть Ромашку.

– Так забирай ти цього Ромашку – у нестямі від люті, закричала жінка – і провалюйте від біди подалі!

В той день Роман так нічого забрати і не зміг. Він ледве зумів захистити свою пасію від шаленої законної дружини. Любі взагалі здавалося, ніби вона спить, все було настільки неправдоподібно, що їй здавалося, ось вона прокинеться, подивиться у вікно виголосить три рази “прийди” і цей дурний сон ніколи не збудеться.

Але зовсім скоро, жінку чекало ще більше потрясіння. Люба працювала в стаціонарній поліклініці медсестрою, доба через дві. Повернувшись одного разу після доби, вона застала напівпорожній будинок. Вірніше, більше ніж напівпорожній. Чоловік забрав все. Навіть прикраси і парфуми, недавно ним подаровані.

Це вже було справжнім знущанням. Мало того, що пішов в одну мить, без пояснень, до молодої дівчини. Вистачило совісті привести коханку в будинок, де була дружина, нібито за речами. І наостанок, вичистити спільно нажите майно під чисту.

Люба сіла на, єдиний похилений стілець, і заплакала. Але тут, як то кажуть, не було б щастя, так нещастя допомогло. Хтось тихенько постукав, і відчинилися двері:

– Молодь! Ви вдома, можна?

Так Любу і Романа називав завжди Василь Петрович, батько Романа. Люба підняла заплакані очі на тестя, і ще більше розридалася. Те, що Петрович був здивований від побаченого і почутого, це факт. Старий чоловік ніколи не міг подумати, що його єдиний син виявиться справжнім негідником.

Через два місяці було розлучення Люби і Романа. Погодка в той день видалася хмарна і сира, в точності як і настрій Романа, що стояв на ганку суду разом зі своєю Інною. Дівчина раз у раз його смикала:

– На суді обов’язково скажи, що ти претендуєш на третину будинку! І тобі ще належить земля на присадибній ділянці!

– Так помовч ти вже! – зло відповів чоловік.

Тут до будівлі під’їхав новенький Nissan, за кермом якого була Люба. Красиво одягнена, зі стильною зачіскою і помірним макіяжем, жінка проїхала повз оторопілої парочки, в глиб будівлі. Залишивши за собою ледве вловимий шлейф дорогих парфумів…

Після того як Василь Петрович дізнався про зраду свого сина, він був у нестямі від люті. Потім, заспокоївшись, і все обміркувавши, вчинив так. Все своє рухоме і нерухоме майно переписав на Любу. А достаток у нього був пристойний.

В молодості Петрович був при дуже хорошій посаді. Накопичив багато добра, та й зараз мав гідну пенсію. Він завжди добре допомагав дітям. Але більшу і основну частину свого добра і накопичень, хотів залишити їм у спадок.

Але так вже вийшло, що син не виправдав його надій і довіри. Ось і вирішив дідок, що буде справедливим віддати все невістці і онуку. А машину нову, він сам особисто для Люби вибирав. Коли подарував, сказав:

-Це тобі дочко, в якості моральної компенсації за мого непутящого сина.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page