В моєму дитинстві найкраще було те, що канікули я проводила у своєї бабусі. Мама була дуже строга до мене, батько взагалі ні в що не втручався, ходив на роботу, відпочивав перед телевізором, а якщо мама починала діставати і його, йшов або в гараж, або пити пиво з сусідом. Тоді весь негатив переходив на мене.
Я ж не могла піти, як тато. Мама у мене з вищою освітою, на роботі її цінували і поважали. Але вдома вона перетворювалась на якогось тирана. Я ніколи не мала своєї думки, мене ніхто не питав, що я хочу з одягу, а коли справа доходила до перевірки домашнього завдання, я вся просто тряслася від страху, хоча вчилася добре. Миттю з голови все вилітало.
Після школи я спеціально вступила вчитися в інше місто, подалі від рідного дому, від мами. Приїжджала тільки на канікули. І якщо в перший свій приїзд додому я очікувала, що мама скучила, то я помилилася. Нічого не змінилося. Після того ми стали спілкуватися тільки по телефону. Навіть коли я познайомилася з хлопцем, батькам нічого не сказала.
Особливо важко було, коли у мене не склалося сімейне життя, і я залишилася одна з дитиною на руках. Важко було морально, адже матеріально я вже себе повністю забезпечувала, так як працювала, а дочка ходила в садок.
За цей час ми бачилися з мамою всього кілька разів: коли я виходила заміж, коли народилася дочка, і коли пішла з життя моя бабуся. Мамі мій чоловік не сподобався, вона так прямо при ньому і заявила. Може і це зіграло роль в його відношенні до мене, але не факт.
Зараз мама вийшла на пенсію, їй нічим зайнятися і вона вимагає, щоб я переїхала в рідне місто і бути всім разом. Вона хоче частіше бачити внучку, кожен раз каже, що я тепер не повинна виходити заміж, а жити для дитини. Сказала, що якщо у мене з’явиться новий чоловік, вона забере внучку до себе. Я не витримала і висловила все, що накопичилося в душі вже стільки років, на що почула: “Мало ти отримувала, якщо так і не навчилася розмовляти з матір’ю!”.
Як вона собі це уявляє? Як такій людині можна довірити дитину? Зараз ми не спілкуємося зовсім, я не дзвоню, а мама перша ніколи не піде на примирення, тим більше що вважає мене невдячною дочкою, а себе ображеним ягням. Я живу тільки роботою і донькою, намагаюся не звертати уваги, але все одно дуже важко від таких відносин.
Маю велику надію, що все в нас буде добре!
Передрук без гіперпосилання на ibilingua суворо заборонений!
Фото ілюстративне – evidentlycochrane.net
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
