Одна моя колишня колега вийшла заміж за чоловіка, який мав доньку від першого шлюбу. На обіді, вона часто розповідала і жалілася. Колишня – погана жінка: живе собі в достатку, від аліментів не відмовляється і взагалі у неї давно вже інший чоловік є.
Вона постійно показувала нам фотографії: ,,Бачите як живе? По морях катається! Не потрібні їй наші копійки, адже на зло не відмовляється”. На наші доводи, що гроші йдуть не колишню, а дитині, дівчина реагувала грізно.
Чоловік колеги на той момент сплачував аліменти вже 3 роки. З колишньою розлучилися спокійно, підписали угоду.
Коли в сім’ї колеги народилася дитина, її остаточно понесло: «Нічого їм платити, їм всього й так вистачає, а наша дитина обділена!» Довгим капанням на мозок чоловікові домоглася, щоб він змінив роботу.
Чоловік влаштувався неофіційно. Аліменти перестав перераховувати. Колишня не відреагувала. Наш жіночий колектив намагався навчити колегу.
Але вона була непохитна: «Я не хочу, щоб до нас і дочка його приїжджала, все слухатиме і матері передаватиме.»
Відносини батька з дитиною зіпсувалися остаточно. Колишня дружина через деякий час подала позов і позбавила його батьківських прав. Він і не чинив опір. Колега тріумфувала.
Я вже 5 років не працюю у цьому колективі. А сьогодні випадково зустрілася з колишньою колегою і вона мені розповіла обстановку на роботі.
Виявляється, 3 роки тому та пара розлучилася. І тепер та сама колега б’ється з колишнім за аліменти. Той знайшов нову жінку та постійно змінює місце роботи. Ось і не вір після цього в існування бумерангу.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
