Забрала до себе жити маму. Назавжди. Нічого заздалегідь не вирішуючи, просто одним днем, з одним пакетом. В пакеті – колготки, тапочки з написом «Кращій бабусі на світі” (подарунок моїх дітей), теплий халат з сорочкою і чомусь наволочка. Все. Мама пакет збирала сама.
Тепер у мене вдома вже три тижні живе старенька дівчинка років чотирьох. Клавдія Степанівна. Худенька, з білосніжною гулькою на голові, в бавовняних колготках гармошкою на щиколотках.
Вона гуляє по коридору, дрібно човгаючи теплими тапочками, обережно зупиняється біля порога і високо піднімає ноги, переступаючи невидимі перешкоди. Посміхається собаці в коридорі. Чує невидимих людей і розповідає мені щоденні новини від них. Соромиться і багато спить. Акуратно кусає шоколадку (я весь час їй підкладають в кімнату шоколад) і запиває чаєм, притримуючи чашку двома руками – одна рука тремтить.
Боїться втратити з тонкої руки обручку, весь час її перевіряє. А тата ж немає…
Я раптом бачу, яка вона старенька і безпорадна. Вона просто відпустила себе, розслабилася і перестала грати у дорослу. І довірила повністю, абсолютно, у всіх дрібницях своє життя мені. І найголовніше для неї – коли я вдома. Вона так полегшено видихає, коли я входжу з вулиці, що я намагаюся надовго не йти.
І я знову щодня варю суп до обіду, як дітям в дитинстві, знову на столі з’явилася вазочка з печивом.
Що я відчуваю? Спочатку – щось нестерпне. Вона була самостійною, всі три роки, як пішов тато, хотіла жити сама. Я її розумію – вперше в житті, в свої вісімдесят мама робила те, що хоче сама.
Але роки зламали мою маму – два місяці вдома зробили свою справу і щось в ній рухнула. Зараз я відчуваю жалість до цього тендітного Всесвіту, любов і ніжність. Я прекрасно розумію, якою дорогою ми з нею йдемо.
Я дуже хочу, щоб ця дорога була для неї щасливою – з рідною дочкою, в теплі і комфорті. З домашніми пиріжками і котлетами. Решта для мами вже не має значення. Тепер я – мама.
У мене є тепер вдома донечка вісімдесяти трьох років і я щаслива, що Бог дав мені можливість зробити її дорогу Туди щасливим, а своє подальше життя – спокійним, без душевних гризот.
Мамо, дякую, що ти – у мене.
Будь ласка, будь довше…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
