Оце у нас морока з чоловіковою мамою вийшла! Сказав би мені хтось. Коли я заміж виходила – ні за що б не повірила! Але, як кажуть, що маємо – те маємо.
Ми з чоловіком давно у Києві живемо, тут познайомилися під час навчання в університеті і лишилися на все життя.
Діти у нас виросли. Мої батьки ще дають собі ладу, живуть в райцентрі у своєму будинку. А свекруха сама лишилася, заслабла вже, важко самій стало.
От ми і забрали маму чоловіка до себе в Київ у трикімнатну квартиру. У неї і здоров’я одразу покращилося!
Ще б пак – створили їй всі умови, кімната окрема, спеціалістам показали.
І ось що ще людині треба? Так ні. Ми з дому – вона співати в переході чи на вулиці, або пляшки збирати. Я серйозно!
Поки ми на роботі, вона йде чи їде кудись на метро, бере свою «бандуру», як ми її називаємо, що вона її з села привезла з собою. І співає десь на вулицях, у парках, переходах, у вагонах метро…
Ну або ще краще – збирає пляшки, скло, картон, пластик у нашому районі, біля сусідніх будинків і здає у вторсировину, пункт прийому якої поруч з нашим будинком.
Розмовляли з Марією Павлівною тисячу разів! Навіщо вона це робить?
Реалізується вона, співаючи (все життя такої можливості в селі, бачте, не мала), і природі допомагає. І хоч кіл їй на голові чеши.
Це небезпечно – ось чого наша бабуся не второпає ніяк! Або просто не хоче розуміти, хоч і щодня пояснюємо.
Всі ці артисти-жебраки у великому місті «працюють» на когось, у всіх є «шефи» і території у них поділені.
Якщо свекруха опиниться якогось разу не в тому місці не в той час – буде їй непереливки. І ми не допоможемо, що найприкріше! А таке, я впевнена, рано чи пізно станеться.
Пропонувала її в якийсь клуб бабусь влаштувати, в творчий якийсь колектив – не хоче! То ж, каже, треба буде ходити у певні дні, на конкретний час в одне й те саме місце. А їй подобається свобода! Ну-ну…
Щодо пляшок-склянок. Тут інша небезпека. По-перше, ті ж безхатченки, які за таким самим «товаром» полюють. Вони ж і не мирними бувають! Натрапить на якогось неадекватного «конкурента» чи «конкурентку» і що тоді?.. А ще банально – застудитися, перемерзнути, підчепити щось на тих смітниках не довго. І собі нашкодити, і в дім до нас якусь нечистоту занести…
Ну, думаю, ви розумієте, яка нас халепа спіткали в особі моєї дорогенькою свекрушеньки. Весь час – як на пороховій бочці тепер живемо, а їй хоч би що – їздить собі співає і екологію рятує! Ще й пиріжки встигає нам напекти…
Вдома ж не зачиниш, адекватна наче жінка, зачиняти і ключі забирати – не вихід.
Але що, от що з нею робити? Як вплинути і переконати?.. У нас з чоловіком в обох за півтора роки всі здорові аргументи скінчилися, а управи на бабцю нашу немає.
Автор – Олена М.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
