Жили ми з чоловіком в квартирі, народили синочка. Але завжди мріяли про власний будиночок, садочок.
І от на третю річницю нашого весілля батьки зробили подарунок: купили для нас невеликий будинок, склавшись грошима наполовину.
Ми, звичайно, дуже зраділи, дякували. Зраділи одразу, а тепер я вже й не знаю.
Дістали обидві. Мама чоловіка зовсім знахабніла, та й моя від неї недалеко.
Обидві мами вважають, що можуть тут хазяйнувати, встановлювати свої порядки. Думають, що якщо ми обоє працюємо, малий в дитсадочку, то ми, а особливо я, нічого не встигаємо, не можемо дати лад своїй оселі. І обидві типу намагаються нам допомогти.
Приходжу, наприклад, з роботи – свекруха на три дні наперед їсти нагодувала. Не подзвонила, не попередила, не порадилася. Наготувала, що їй захотілося, але зовсім не те, що планувала я. П’яти літрову каструлю борщу зі свинини, засмаженого салом (ні я, ні малий такого жирного не їмо, а чоловік з такою кількістю не справиться, доводиться викидати).
Я вже їй пояснювала, так вона ображається, мовляв, допомоги хоче, щоб ми тут, а особливо її син, не ходили голодні. То пиріжків насмажить у фритюрі з лівером, які знову-таки мій чоловік їсть, лише щоб її не образити, а решту на роботу відносимо, згодовуємо колегам. До того ж свекруха любить на моїй кухні посуд, все приладдя по своєму перекласти, перевісити, бо ж вона тут, бачте, для нас старається, треба, щоб саме їй зручно було.
Мене це вже так дістало…
Моя мама – не набагато краща. Прийде вранці у вихідний, бо на щастя, у будні ще працює, своїм ключем відімкне будинок, поп’є кави на кухні, чашку покине і йде поратися в город-сад. Насадила якогось топінамбура, буряків, бо це корисно в першу чергу для них з татом. А те, що ми любимо звичайні огірки-помідори, її не хвилює.
Одна, поки нас дома не було, поміняла скатертину на столі на свій смак. Я згодна, що це треба було зробити, але хіба не можна з нами порадитися щодо кольору, малюнку, тканини? Переставила ліжко малого, щоб він спав голівкою на схід, по фен-шую, а коли я його повернула назад, як нам зручно, то вона зі мною тиждень не розмовляла. Що за дитячий садок?.. А, буває, прийду натомлена з роботи, а вона на паркані килими розвісила і чекає мене, щоб їх прати – дивись, які пильні й брудні стали!
Друга мама перекопала мій квітник, поки я на роботі була (я ж все одно не встигаю за ним доглядати), і засадила його салатами-петрушкою, шпинатом, а тепер насідає на мого чоловіка, щоб він підвів туди полив, бо їй важко самій воду тягати… А нащо те було робити взагалі? Нам і на ринку зовсім не складно купити тієї зелені, коли треба.
Ну сил вже немає, чесне слово, дістали. Ми вже з сумом згадуємо час, коли жили в квартирі: так, без городу й садочку, але у спокої…
Автор – Олена М.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, kurgan
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!