Зайшла я позавчора до племінниці позичити 1000 євро. Але те, що вона не поділилася своєю італійською кавою, я просто не знаю, як і назвати, чесно, крик душі просто, і це рідна людина називається! Розповім по порядку.

Ми з Іванною – рідні сестри, а долі у нас дуже різн. Я майже не спілкується із сестрою, яка поїхала на заробітки 7 років тому і не повернулася, лишилася там. А нещодавно мені дуже потрібні були гроші, і я вирішила позичити їх у племінниці, бо знала, що гроші з Італії Іванна пересилає доньці рулярно, особливо останнім часом. коли у нас тут все це почалося.

Хочу сказати, що коли я вийшла заміж, то відмовилася від частини будинку на користь молодшої сестри Іванки. Тоді це рішення здавалося справедливим, тому що Іванна після розлучення з чоловіком залишилася доглядати маму.

Оскільки я недалеко живу, то завжди приходила щоб відвідати маму, але обов’язки по догляду на себе брала сестра. А коли її дочка вступила до Франківського університету на платне відділення, Іванна вирішила податися на заробітки до Італії. Сестра знала, що не зможе допомогти дочці, доки працює у дитячому садку.

Ось уже 8 років сестра пересилає подарунки та гроші своїй дочці. Я сплатила перший рік навчання племінниці, поки Іванна облаштовувалась за кордоном. З першої зарплати вона віддала борг, і після цього ми не спілкувалися.

А моя племінниця, Вероніка, в гуртожитку жити відмовилася, і сестрі довелося пересилати їй гроші, щоб дочка змогла винаймати кімнату.

З того часу турбота про маму лягла на мої плечі, бо Вероніка перестала приїжджати у село і постійно повторювала, що їй ніколи через навчання. Тож я весь цей час доглядала маму. Іванна дзвонила зрідка, щоб дізнатися, як у мами справи. Ми обговорювали з сестрою ремонт маминого будинку. Він уже старий і холодний, тож Іванна пообіцяла накопичити гроші та приїхати з ними робити ремонт.

Та події в Україні змінили рішення сестри повертатися.

Два роки тому після закінчення університету племінниця вийшла заміж. Тоді я раділа, що мамі почне зять допомагати по господарству. Але як же я здивувалася, коли моя сестра подарувала дітям ключі від нової квартири у місті!

Потім Іванна повідомила, що в неї змінилися плани і що на ремонт будинку вона заробить пізніше.

Зараз Вероніка сидить у декреті з немовлям. А моя сестра натішитися не може появі онука. Вона надсилає величезні посилки з дитячим одягом, іграшками, кавою, іноді навіть по три посилки передає.

Найдивніше, що за весь цей час сестра нічого мені не передала як гостинець. Начебто ми чужі люди! Хіба так можна?

А найбільше мене засмутив кричущий випадок позавчора.

Мені терміново треба було позичити 1000 євро, і я знала, що того дня племінниця має отримати посилку від сестри. Я поїхала маршруткою позичати в неї гроші.

Вероніка при мені відкрила посилку, перерахувала упаковки з кавою та іншими гостинцями і навіть не подумала дати хоча б одну упаковку з італійською кавою мені! А моє прохання вона ніби не почула.

Після цього мені не хочеться спілкуватися з нею. І допомагати не хочеться ні племінниці, ні сестрі.

Відчуваю себе використаною найріднішими олюдьми. А потрібні нам гроші чоловік зміг запозичити у себе на роботі.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.