Три місяці тому мій синочок єдиний пішов служити. А невістку і трьох дітей привіз до мене на Прикарпаття з-під Києва. Дітей у мого Остапа аж троє, але знаєте, я їх особливо і не бачила ніколи: живуть далеко, невістка сама з ними до мене ніколи не рвалася, так, приїздили всі разом за 12 років разів 3-4.
Дітям, моїм онукам, зараз 10, 5 і 2 роки. Гарні діти, нічого не скажеш, добре виховані, але сказати, що я до них відчуваю дуже родинні почуття, не можу, адже я не бачила, як вони росли, не тримала їх маленькими на ручках. Не колисала і не няньчилася.
А треба сказати, що коли полинув на небеса мій чоловік, мені було дуже самотньо. У нас з ним завжди жили котики, песик, кролики, курочки. Але після того, як я сама залишилася, котиків у мене стало сім, живуть у будинку.
Всі доглянуті, без блох, щеплені. Купаю кожного раз на кілька місяців. Тобто чисті пухнастики і муркотуни.
Ну і ось приїхали до мене жити Олеся з дітьми.
Через тиждень після їхнього поселення у мене двоє з трьох дітей почали не зрозуміло чого кахикати, шморгати. Олеся спочатк думала, що нежить підхопили десь, лікувала, звозила в райцентр. Там їй і сказали, що це в дітей через котиків і їхню шерсть.
Почала Олеся мене вмовляти роздати котів людям чи у притулок в Івано-Франківськ, але ж вони моя родина, як їх чужим віддам?? А у притулку там взагалі нелюдські умови.
Словом, не можу я з котиками розлучитися, вони мені рідні, а онуків невістка і не возила ніколи раніше, поки не припекло!
Підшукала я їм житло через знайому в райцентрі. З’їхали вони. Син зі мною не розмовляє, тільки повідомлення на Вайбер присилає, мовляв, живий.
Заклювали мене сусідки і навіть сестра. Я вважаю, що це дуже не справедливо по відношенню до мене, як можна не розуміти того, що я не можу вчинити зле зі створіннями, які від мене залежать, люблять і довіряють?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел.