fbpx
життєві історії
Закохані не стали відкладати весілля в довгий ящик, майже відразу ж і розписалися. Раділа дуже Галина Андріївна цій обставині. Та недовго… Повернувся з армії Антон. Відразу ніби й не звернули увагу на його сухий кашель, пройде, молодий. Але одного разу звичайна заcтуда обернулася для цієї сім’ї бiдою

Нічна незнайомка

… Цей вечір нічим не відрізнявся від інших. Після робочого дня Галина Андріївна, зробивши покупки, поспішала додому. Восени темніє рано, а попереду ще стільки справ. Жінка квапливо піднялася по сходах, перевела подих і натиснула кнопку дзвінка. «Ну ось, Антошки знову немає вдома. Весь день десь бовтається, замість того, щоб уроки вчити », – обурювалася Галина Андріївна, копаючись в сумочці в пошуках свого ключа.

Рано залишилася вдовою, жінка виховувала сина одна. І, зникаючи цілими днями на роботі, не могла контролювати Антона. Квартира зустріла Галину Андріївну тишею. Швидко впоравшись з приготуванням вечері, вона почала чекати сина. Було близько одинадцятої вечора. Влаштувавшись зручніше на дивані з улюбленою книгою, жінка не помітила, як задрімала під монотонний шум дощу. Її розбудив гучний шепіт.

– Так заходь ти, не бійся!

Насторожившись, Галина Андріївна піднялася з дивана, пройшла в передпокій. На порозі стояв її син і якась незнайома дівчинка.

– Мама, познайомся, це Іра. Можна, вона переночує у нас?

Постала перед нею картина вразила. Промоклі до нитки діти винувато дивилися на жінку. Галина Андріївна швидко впоравшись з подивом, привітно запросила гостю на кухню.

– Зараз чайку зігрію. Ну що, підемо, я тобі халат свій дам, не дай Бог застудишся. А ти сину, не стій, як пень, кроком руш переодягатися. А то лікуй вас потім!

Антошка хоч і ріс міцним хлопцем, але був схильний до простудних захворювань. Якщо не додивитись, обов’язково захворіє. Нагодувавши дітей вечерею і напоївши гарячим чаєм з малиною, Галина Андріївна постелила дівчинці на дивані і веліла всім йти спати. «Завтра поговоримо», – мудро розсудила вона.

Вранці Антон розповів матері, як підібрав Іру на вулиці. Зіщулившись, немов мокрий птах, дівчинка стояла на розі їхнього будинку. Антон хотів уже пройти повз, але якась сила зупинила його. Вони розговорилися. Вислухавши нехитру розповідь дівчинки, Антон рішуче взяв її за руку і сказав: «Пізно вже. Підемо до нас, переночуєш. У мене мамка класна, так що не хвилюйся! »

У пошуках тепла

Історія Ірини нічим не відрізнялася від сотень інших сумних історій дітей, в сім’ях яких випивають батьки. Нарікаючи на брак грошей і жалюгідне існування, заливаючи випивкою, дорослі часом забувають про своїх дітей, штовхаючи їх на вулицю. Одиниці знаходять там розуміння, багато хто просто пропадає.

… Дівчинка росла хоч і в повній сім’ї, але неблагополучній. Батьки часто випивaли… Дивитися на ці обличчя Ірі вже давно набридло. Незатишно й холодно ставало дівчинці в рідній домівці. Тут її ніхто не слухав, ні про що не розпитував. Все частіше після школи вона пропадала у подруг, а то і просто довго блукала темними вулицями міста. Часом як бездомне кошеня, засинала, забираючись в підвал.

– Галина Андріївна, добре тут у вас. Тепло. Можна я залишуся ненадовго?

У великих карих очах дівчинки світилася надія.

– Мамо, ти не подумай нічого поганого. Мені здається, Іра хороша.

Галина Андріївна дивилася на худорляву дівчинку-підлітка з серйозним обличчям, і сеpце її щеміло від бoлю. «Ну, куди таку дінеш? Так, дивись, і по руках піде».

– А тебе дома то шукати не будуть? Мені-то не шкода, де один, там і другий. Ось тільки це не діло. Давай, дівонько, до матері твоєї сходимо. Та не переживай ти так. Все налагодиться.

Нагодувавши дітей сніданком, Галина Андріївна вивідала у Іри її домашню адресу. Жінка вирішила сама все докладно дізнатися. Їй дуже хотілося подивитися на Іриних батьків, які вже напевно шукають дочку, заспокоїти їх.

друга мама

Як з’ясувалося, Ірина жила на околиці міста. «І яким її вітром занесло в наші краї?» – дивувалася Галина Андріївна.

У квартирі, куди вона прийшла, на дзвінок ніхто не відреагував. Тоді Галина Андріївна стала наполегливо стукати в двері.

– Семенові тут живуть?

– Ну що тобі тут треба? – неголений чоловік з опухлим обличчям недружелюбно блиснув очима. – А … ви, напевно, зі школи. Що, Ірка знову уроки прогулює?

– Ви що навіть не помітили, що ваша дочка не ночувала вдома ?

– Мати, ти тільки послухай, що ця тітка несе.

Галина Андріївна озирнулася і тільки зараз побачила лежачу на дивані жінку з всклоченним волоссям. Та, незадоволена тим, що її розбудили.

– Ну і що розкудкудакалась? Ну не було вдома? Дивина яка! Погуляє і прийде.

Жінка відвернулася до стіни, давши зрозуміти, що розмову закінчено.

Галина Андріївна, так толком і не поговоривши з батьками Іри, подзвонила в сусідні двері. Їй тут же відкрили. Жінка прямо з порога стала описувати цю “сімейку”. «Так у них там постійно ці збіговиська. Іра спочатку до мене приходила, а коли трохи підросла, крім вулиці нічого знати не бажає. Вештається, невідомо де. Одне слово «вулична».

І директор школи, куди вирушила Галина Андріївна, підтвердив, що ця сім’я неблагополучна і перебуває на обліку. А чому досі не позбавили батьківських прав, але ж нема за що. П’ють, але час від часу, начебто працюють. А що не займаються вихованням дочки, так хто зараз про це особливо піклується?

Галина Андріївна йшла по мокрих вулицях, здивована людській байдужості, і в голові її зріло рішення: дівчина буде жити у нас. Коли наступного разу Галина Андріївна відвідала сім’ю Семенових, ті й не сперечалися. «Нехай живе, раз хоче, нам же менше клопоту». З тих пір Іра і влаштувалася в новій сім’ї.

Галина Андріївна перевела її в школу, в яку ходив Антон. Жива, яскрава дівчинка нікому не давала сумувати. Галині Андріївні по дому допомагала, Антошку до праці привчала. Немов промінчик сонечка оселився в цій родині. Антон на подив у всьому слухався Іру, став менше бовтатися без діла по вулицях.

Удвох і уроки було цікавіше робити, і поговорити їм завжди було про що. Дивилась Галина Андріївна на весело щебечучу дітвору і раділа. Адже завжди про доньку мріяла. Ось воно, мабуть, і збулося. Іра хоч і вважалася «вуличною дівчинкою», до будинку швидко звикла. Та й кого до любові і ласки не потягне?

Поступово відігріваючи в цій гостинній родині, оживала душа дитини. Одного разу якось ненароком, повторюючи за Антоном, назвала Ірина Галину Андріївну мамою. А та й поправляти не стала. Мама вона і є мама.

Розлука і горе

Діти швидко ростуть, не встигли озирнутися, вже і школу закінчили. А незабаром Антона в армію призвали.

Довго в той день прощалася молодь.

– Я буду чекати тебе, Антон, – схлипуючи, пообіцяла Іра.

Галина Андріївна дивилася на своїх дорослих дітей, і серцю матері ставало все ясно: не просто дружба пов’язує цих двох.

Тим часом Ірина в коледж вступила. Вранці – на заняття, ввечері листи Антону строчить. Сумує. А Галині Андріївні з Іринкою і сина чекати легше. Бувало, сидять на кухні, чаюють, і розмову про Антона заводять. Служив син, далеко від будинку. Останнім часом стала помічати Галина Андріївна, що Іра весь вільний час вдома сидить, ні до подруг, ні на дискотеки не бігає.

Занепокоїлася вона, стала розпитувати. «Щось, дочко, блідою ти стала, самітницею сидиш, йшла б розвіялася трохи». Ось тоді-то і зізналася Галині Андріївні Іра, що любить її сина. «Ніхто мені не потрібен. Антошку чекати буду! »- розридалася дівчина і втекла в кімнату.

Два роки пролетіли швидко. Антон повернувся. Радості не було меж. Закохані не стали відкладати весілля в довгий ящик, майже відразу ж і розписалися. Раділа дуже Галина Андріївна цій обставині. Та недовго… Хворий повернувся з армії Антошка. Відразу ніби й не звернули увагу на його сухий кашель, пройде, молодий. Але одного разу звичайна заcтуда обернулася для цієї сім’ї…

Антон багато працював: молода сім’я того вимагала. Як справжній чоловік, він розумів, що основна відповідальність лежить на ньому. Тим більше Ірина в інститут поступила. Та й скільки може везти віз турбот його мати? Тому себе не шкодував. Про те, що трапилося далі в житті її родини, Галина Андріївна згадувати не хоче. Важко змиритися з тим, що пішов з життя єдиний син. «Ось і онуків не встигла побачити», – крізь сльози говорить жінка.

… Іра ще кілька років жила в квартирі з матір’ю Антона, підтримувала Галину Андріївну. Тільки зовсім недавно з’явився в житті молодої жінки інший чоловік. Все чесно розповіла вона Галині Андріївні. А та не засудила. Любляче сеpце матері все розуміє.

– Що ти, доню, вистачить тобі біля мене сидіти. Іди, влаштовуй своє життя. Я зла на тебе не тримаю. Та й Антон хотів би тобі щастя.

Схиливши голови, розглядали наостанок фотографії Антона дві жінки. Немов в душу дивляться ясні очі хлопця зігрівали їх сеpця. Вони прощалися. В цьому будинку Іра знайшла другу маму, тут знайшла і втратила свою першу любов. Сюди завжди буде повертати її пам’ять.

– Можна, я буду приходити до вас, мамо?

– Звичайно, рідна.

Галина Андріївна ніжно пригорнула до себе Ірину.

Уткнувшись носом в тепле плече, та прошепотіла:

– Дякую, мамо, за все!

… Так, буквально за кілька годин Галина Андріївна розповіла мені непросту історію. Мені не було чого їй сказати у відповідь. Горе робить людину міцнішою. І якщо вона змогла винести бiль і гіркоту втрати, навіщо зайві слова? Карі очі моєї співрозмовниці волого блищать. «Ірина часто мене відвідує. Ось і вчора забігала. Скоро я буду бабусею… »

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

You cannot copy content of this page