З чоловіком ми разом вже більше 6-ти років. Та до сьогоднішнього дня, коли я чую, що хтось згадує про наше весілля, мене починає тіпати.
Я планувала і організовувалася весілля самостійно, батьки залучені в процес не були. Мої займалися ремонтом в квартирі, маму чоловіка вплутувати не хотілося тому, що вона дуже явно нав’язує свою думку і до того ж живе в іншому місті.
Зате допомагали брат, його дружина і моя подруга. Всі фінансові питання ми з чоловіком вирішували самостійно, так само як і до весілля, поки жили разом, накопичили на квартиру і авто. Я відмовлялася від допомоги його батьків навмисно – це виключало їх участь в прийнятті будь-якого рішення.
І ось залишається тиждень до весілля і мої батьки запрошують батьків чоловіка в гості, щоб все обговорити по організації, влаштувати, так скажемо, передвесільний вечір.
Його мама сказала моїм, що не хоче ні їхати, ні спілкуватися і взагалі приїде тільки на весілля. Почути таке було вкрай неприємно, тим більше, що за рік до цього сестра чоловіка дуже сильно захворіла, і мої батьки возили її по лікарнях і відвідували в лікарні, так як живуть у великому обласному центрі, куди її направили на лікування .
Добре, подумали ми. Але за день до весілля, коли ми вирішували останні питання з рестораном, розселенням гостей, його мама дзвонила мені кожні пів години і говорила: “Я буду жити в готелі”, через пів години “Орендуйте мені квартиру”, ще через пів години “я буду у твоїх батьків ночувати”.
Загалом, я не витримала і сказала, що бронюю їй готель, і якщо не сподобається, буде ночувати на вокзалі. Через годину вона зателефонувала чоловікові і сказала, що не приїде взагалі, якщо він сам не поїде до неї за 300 км і не привезе її з батьком на авто.
За день до весілля. Чоловік зривається, їде до неї, а у нас 50 чоловік гостей, з яких 40 з різних міст, яких потрібно зустріти і розселити.
В день весілля в 8.00 він дізнається, що мама ще не купила собі сукню і взагалі їй нікуди поспішати. Приїхав він не в 11.00, а о 15.00, добре, що церемонія виїзна була на 17.00 годин, і був фуршет.
В результаті ми запізнилися на фотосесію, замість 3-х годин було 40 хвилин, не заїхали до моєї вже старенької бабусі, яка посеред весілля подзвонила мені і влаштувала окрему істерику, довелося на 1.5 години залишити гостей, та ще й на саму церемонію запізнилися на 1.5 години.
Ну і скажіть, ви б з радістю після всього цього згадували день весілля. Я навіть заборонила святкувати нашу річницю. Цей день для мене просто вилетів з календаря.
А найгірше те, що свекруха досі не розуміє, чому я так злюсь від слів: “Ваше весілля”
Передрук без посилання на ibilingua заборонений!
Фото ілюстративне – flowers-delivery
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
