Замість грошей Уляна з заробітків привезла дитинку. Мама в той час геть здала, тому я пообіцяв їй, що попіклуюсь про сестру та племінницю. Все так і було, до недавнього часу. Мій терпець увірвався. До Нового року про них і чутки не було. А перед Різдвом зателефонувала та попросила перекинути на карточку хоча б п’ять тисяч

Я сильно втомився від регулярних дзвінків своєї молодшої сестри. Але як викрутитись з цієї ситуації я не знаю. Я її дуже любив і люблю і ще матері пообіцяв, що не залишу її і племінницю одних і завжди допомагатиму по-можливості.

Наші з Уляною батьки розлучилися на початку дев’яностих. Батько покинув нас та маму, переїхавши жити до іншої жінки. Про аліменти він і не думав, оскільки нова любов мала своїх дітей, яких той взявся виховувати і вкладати в них гроші.

Мені тоді було лише 17 років. Я закінчив школу та планував далі вчитися. Мріяв стати лікарем. Але довелося змиритися з іншим життям. Мама не знала, як прогодувати сім’ю. Уляні було лише 13. Тож я вирішив турботу про сім’ю звалити на себе. Пішов працювати на ринок продавцем автомобільних запчастин. Довелося стикатися з “поганими людьми”. Самі розумієте, часи такі були. Але головне, що мене самого практично не чіпали, господар сам усе “виясняв”.

Уляна закінчила школу, вступила до мистецького ВНЗ. Але вчитися вона не хотіла. Кинула навчання і чкурнула з хлопцем з сусіднього села в Польщу, на заробітки. Я намагався відмовити Уляну від цього шаленого вчинку. Мама погано почувалася. Для неї це був би серйозний ляпас. Але Уляна навіть слухати нічого не хотіла. Вона вже уявляла себе багатою та успішною, коли повернеться в Україну.

Через 1,5 роки сестра таки повернулася, але не одна, а з маленькою донькою на руках. Хлопець з сусіднього села десь випарувався. Тоді мамі вже було зовсім погано. Вона перенесла оперативне втручання та почувалась кепсько. Дуже просила мене не залишати Уляну та маленьку Іринку самих, підтримувати завжди. За два тижні мами таки не стало.

Я залишив квартиру матері Уляні та з головою занурився у бізнес. У мене на даний час три автосервіси та дві автомийки. Я одружений, є двоє дітей і взагалі життя склалося добре.

Уляна міняла постійно чоловіків, роботи постійної не мала. Іринка виросла, закінчила школу. Вчиться чи йти працювати не хотіла. Цілий день проводила зі смартфоном в руках. Від цього й поповніла сильно.

Я намагався говорити з племінницею, щоб вона не йшла стопами матері. Просив її хоч якісь курси закінчити, щоби професія була. Тоді в житті буде легше. Але ніхто й слухати мене не хотів.

Нині у сестри якась нова ідея. Вона приїхала до мене в офіс разом з Іриною. І одразу завела стандартну платівку, що їм потрібна допомога. Сказала, що Іринка хоче кудись влаштуватися на роботу. Тому вона придумала, щоб я взяв її кудись до себе, щоб не в чужі руки, так скажемо.

Я відмовити не зміг і запропонував місце промоутера. Уляні сподобалося слово і вона була на сьомому небі від щастя, що ситуація налагоджувалася. Тільки Ірина роз’яснила мамі, що це така робота – роздавати листівки. Тоді ж Уляна накинулась на мене через “несправедливість”.

– Це принизливо, стояти на вулиці та роздавати листівки. До того ж зараз зима, занедужати можна.

Тоді я запропонував Ірині мити автівки. Але це теж не сподобалось ні Уляні ні племінниці.

– Важка робота, Іринка на таке не заслуговує. І як колеги дивитимуться на те, що рідний дядько влаштував свою племінницю на таку “посаду”.

У мене терпець врешті-решт увірвався. Ледве не з криками я виставив їх обох за двері і попросив більше з такими “заявами” мене не турбувати.

Сестра та племінниця йшли від мене чорніше хмари. Насамкінець Уляна наговорила мені купу небилиць. До Нового року про них і чути не було. А перед Різдвом зателефонувала та попросила перекинути на карточку хоча б п’ять тисяч.

Пообіцяла, що після свят вони обидві почнуть шукати роботу, але вже лютий почався, а обіцянка так і залишилася “цяцянкою”

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua