Ми думали, що мама втратить інтерес до життя, коли вийде на пенсію. Але замість того, щоб займатися вишиванням чи консервуванням, вона приголомшила нас усіх.
– Заходьте, заходьте! – закликала вона, стоячи на порозі своєї квартири з молодим чоловіком поруч. Я не знав його, і, схоже, моя сестра Марина та брат Андрій теж були ошелешені. Як таке могло статися? Де вони познайомилися? І що взагалі відбувається?
Бути наймолодшою дитиною в сім’ї – це окрема історія. Мене, Ігоря, привели на світ через десять років після Марини та через шість після Андрія. Мама завжди казала, що я “подарунок”, і, звісно, брат і сестра це не завжди сприймали добре. Батько був строгим, і стосунки з ним у мене були непрості, тож його відхід у небуття став для мене не таким важким, ніж для інших.
Коли я вчився у школі, мама була моєю найближчою підтримкою. Ми багато розмовляли, проводили час разом. Але після того, як я поїхав навчатися до університету в інше місто, наш зв’язок послабшав. Життя закрутило: лекції, нові друзі, плани. Мама завжди відповідала мені радісно, коли я дзвонив, і переконувала, що у неї все добре.
А потім одного разу на моєму порозі з’явився Андрій.
– Що ти тут робиш? – здивувався я. – Загубився?
Він насупився.
– Дуже смішно. Ми повинні поговорити. Це про маму.
Я закотив очі.
– А що з нею?
– Марина хвилюється. Каже, що мама стала “іншою”.
– Може, це тому, що вона нарешті живе для себе?
– Ні, справа в тому, що ми давно не бачили її. Останнім часом вона якось зникла.
Марина зібрала нас удома і заявила, що ми всі їдемо до мами в суботу, без попередження.
– Це не дуже чемно, – зауважив я. – У неї можуть бути плани.
– Плани? – скептично перепитала Марина. – Вона, мабуть, сидить удома, плете чи розгадує кросворди.
Але в суботу мама нас здивувала. Ми прийшли до її квартири, але двері були зачинені. Андрій вже почав бурчати, що це погана ідея, як раптом у замку повернувся ключ. Увійшла мама – усміхнена, доглянута, із зачіскою та макіяжем. Поруч з нею стояв молодий чоловік, трохи старший за мене.
– Познайомтеся, це Артем, – сказала вона. – Ми щойно з виставки повернулися.
– Ага, виставки, – пробурмотів Андрій. – А де ж ваше в’язання?
Мама тільки посміхнулася. Ми сіли за стіл, і вона розповіла, що вже кілька місяців допомагає Артему в його проєкті – редагує статті для невеликого онлайн-журналу. Виявилося, вона навіть пройшла кілька курсів із копірайтингу.
– Я ніколи не думала, що працюватиму з текстами, – сказала мама. – Але це цікаво, і я відчуваю, що розвиваюся.
Марина ледве стримувалася.
– У твоєму віці треба більше відпочивати. Навіщо це тобі?
– А чому ні? – спокійно відповіла мама. – Ви всі зайняті своїми сім’ями й справами. Я маю жити так, як мені подобається.
Я був вражений. Мама знайшла спосіб жити повноцінно навіть після втрати чоловіка. Вона розширила свої горизонти і тепер виглядала молодшою, ніж будь-коли.
Я зрозумів, що Марина та Андрій не знали, як прийняти ці зміни. Вони бачили в мамі лише “бабусю”, яка повинна сидіти вдома, доглядати за онуками і консервувати огірки. Але мама вибрала інший шлях. Вона навчила мене, що ніколи не пізно почати щось нове.
А як ви ставитеся до змін у житті батьків? Чи готові прийняти їх право бути щасливими та займатися тим, що їм до душі?
Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
