Регіна втекла від своєї сім’ї коли молодшій доньці виповнилося п’ять років. Двом старшим, двойняшкам, було по вісім. Три дочки, спокійний чоловік, свій будинок.
Все, для щасливого життя, у Регіни було, але її це не радувало. Приваблива зовнішність окрилювала, кликала випробувати долю і вона не встояла. Джерело
Познайомившись із заїжджим водієм, вона кинула родину і поїхала з рідного села не озирнувшись. Її душа завжди рвалася в місто, до ошатним людям, до красивого життя. А сім’я що могла дати Регіні?
Невеликий будиночок, діти, кози, кури, город. Все це набридло Регіні ще в батьківському домі. І прожити так своє життя вона не хотіла. Ось і зважилася все кинути і поїхати.
Мишко, водій-далекобійник, виявився доброю людиною. Він повірив всьому, що наговорила про колишнього чоловіка Регіна.
Що б’є її і дітей, що не дає грошей, що змушує все робити по-господарству, а сам не допомагає. Мишко вірив, і з жаром запевняв, що Регіна може забрати своїх дітей з собою. Він проти не буде, виховає їх, як власних.
– Нехай живуть з нами, говорив він.
– Гроші у мене є, виростимо дівчаток своїх. Але Регіна не погоджувалася.
Вигадувала всілякі небилиці, що дітей чоловік не віддасть, що може і її калікою зробити, що псих він. Просила почекати трохи, щоб колишній чоловік охолов.
А поки що спокійно розпоряджалася гаманцем Мишка. Вона відразу ж занурилася в галасливу захоплюючу життя міста. Стала працювати в перукарні, спочатку помічницею.
Потім освоїла нескладні стрижки, і стала непогано заробляти. Регіна зробила собі нову зачіску, одягнулася і вирішила, що вона народжена для багатої, щасливої життя.
Не дарма ж її назвали красивим звучним ім’ям. Коли Мишко їхав в рейс, Регіна запрошувала в будинок подруг. Вони пили вино, веселилися. Потім гуртом йшли на танці.
Це нове життя захопила Регіну викреслила з пам’яті трьох дочок і колишнього чоловіка на цілих двадцять років. Жодного разу не згадала вона про кинутої сім’ї. Нічого про них не чула, не знала. Її ніхто не шукав, так як коротка записка, залишена чоловікові, давала зрозуміти, що поїхала вона сама, добровільно.
Сім’я не стала їй нав’язуватися. Навіщо? Кожен вибирає свою дорогу сам, і сам повинен її пройти. Регіна була задоволена. Дванадцять років пролетіли, як чудовий сон. У неї відмінно все склалося.
Мишко побудував величезний будинок, басейн. Регіна давно не працювала. Грошей вистачало. Вони їздили з чоловіком по закордонним курортам.
Читайте також: – Дивний якийсь, на вулиці мороз, а він в легкому старомодному пальто. І погляд такий пронизливий, прямо як в душу дивиться
Дітей у них не було. Це засмучувало Мишко, але Регіна була тільки рада. Які діти? Навіщо? Їй і так добре! Біда постукала холодної зимової ночі, вісім років тому. Мишко пoмep. Iнфapкт.
Не стало веселого доброго хлопця, який вірив кожному її слову, і нічого для неї не шкодував. А з його смертю справи покотилися під укіс. Після восьми, що минули після похорону, років Регіна раптом виявилася одна, на орендованій квартирі.
Хвора і нікому не потрібна. Виявилося, що королевою вона була тільки для Мишка. Інші, що були після нього у Регіни, королевою її не вважали.
Їли, пили за її рахунок. На слова захоплені не скупилися, але затримувалися ненадовго. І, схоже, всерйоз її не сприймали. Останній, Павло, навіть до свого дому не пустив, коли банк забрав за борги її триповерховий особняк.
Регіна тоді проплакала весь день. Влаштувалася на якійсь брудній орендованій квартирі. Тимчасово, так як могла дозволити собі тільки таку. Але і цього вона була рада.
Регіна намагалася, звичайно, встати на ноги. Адже 48 років, це зовсім не вік. Ще багато можна зробити, але лікар, після обстеження повідомив, що шансів на довге життя у неї немає.
Хвороба вже охопила все тіло, дісталася до мозку, і кілька місяців-це все, що їй залишилося. Після цих слів Регіна більше не плакала. Вона сиділа в темній кімнаті, не запалюючи світла.
Щоб в тьмяному дзеркалі, навпаки, не бачити своє виснажене обличчя, поріділі волосся і тьмяний погляд.
Від колишньої краси нічого не залишилося. І від життя теж. І тоді на пам’ять прийшли її діти.
Три дівчинки, немов янголята стояли поруч і дивилися, як вона збирається піти з дому.
– Мама, а ти скоро прийдеш? – запитала Настя, сама жвава з них.
– Так, чекайте!
– А ти купиш нам цукерки? – це запитала друга, Соня.
Сором’язлива і ласкава. А третя, найменша, Міла, почувши про цукерки радісно зойкнула, стиснувши рученята.
Ось вони дивляться на неї, вірять, що вона принесе цукерки.
Вірять, тому що вона мама, тому що вони її люблять. А вона? Що вона наробила?
Як могла вона обдурити їх очікування? Їй що, важко було купити цукерок?
Ах, да вона завтра ж купить їм цілий вагон цукерок! На всі гроші, що у неї залишилися, вона накупить цукерок, тільки б вони її дочекалися!
Регіна заснула щаслива, в очікуванні завтрашнього дня. Щасливого дня, в цьому вона була впевнена.
Але день настав без неї.
