Запросила мене на вечірню прогулянку подруга. Ну, скоріше добра знайома, з якою ми іноді зустрічаємося кави випити, про життя потеревеніти. 

Цього разу перед зустріччю я трохи хвилювалася, сама не знаю, чому. Вона мені дзвонила в домофон, була вся дуже якась нетерпляча, не стала чекати, поки я одягнуся, хоча раніше вона так себе ніколи не вела, адекватна людина, а в той вечыр сама була не своя.

Дзвонила кожні 5 хвилин зі словами “Ну, ти скоро там? Давай швидше! Виходь вже!”

А мені вже не дуже і хотілося йти, тому що на вулиці ще й почалася гроза, мені  виходити – а тут полила страхітлива злива, і я вирішила не йти в таку погоду. Коли подруга подзвонила, я сказала, що не піду, але вона почала кричати в домофон щось на кшталт “Та ну, ааааа” і бігати навколо нього. Потім мабуть хтось зайшов в під’їзд і вона пробігла, піднялася на мій другий поверх.

Вона знала, що я живу на 2-му поверсі, але не знала, в якій саме квартирі. Я дивилася на неї у вічко і… не впізнавала. Ніколи раніше не бачила в неї такого темного одягу, очі її мені здалися якимись темнішими, ніж зазвичай, зачіска – розпущене волосся, а моя приятелька частіше збирала його. Взагалі на мою подругу вона не була схожа, ну тільки риси обличчя ті самі і голос. А поведінка… Вона завжди була милою і терплячою, носила яскраві речі. Вона витягнула руку і почала ходити навколо квартир, дивитися у вічко кожної квартири і угукать туди. Підходить до моєї, дивиться повільно а потім так “Угу!” різко. Я затулила рота рукою і мало не закричала. Вона посміялася і пішла на вулицю.

Я дивилася не нії у вікно: вона кружляла там під дощем, щось малювала на землі, а потім втекла… на дах гаражів, а відтіль – взагалі в парк. Потім я вже не бачила, куди вона поділася, бо з мого вікна далі вже не видно.

Я їй в соцмережі написала пару “ласкавих слів”, а вона мені відповіла, що… виявилося, вона вже 3-й тиждень за містом відпочиває! Я їй не повірила, а вона фотку надсилає, на якій вони з родиною в лісі  стейки їдять, коктейльчик попивають за містом… Поки хтось або щось  бігає і стукає по квартирах. Я їй розповіла, а вона сказала що цього не може бути. Повірила мені знайома лише тоді, коли я їй запис показала з домофона.

Сказати, що ми знею здивовані, розгублені й налякані – нічого не сказати…

Хто ж це тоді був чи було, якщо не вона? Хто?..

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, globalsib.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!