Заради квартири діти і поїхали на ті заробітки. Ніхто й подумати не міг, що все так закінчиться. Все було добре до того часу, поки наша Оля не дізналася, що Борис вже давно іншу має, ще й з дитиною, яка не здорова. Чим він тільки думав, хто його знає. Повернулася дочка додому сама не своя, а через місяць дізналася, що чекає дитинку. Ми відмовили Ольгу від ідеї, все розповісти Борису. Правда, тепер про це дуже шкодуємо.
Свою єдину дочку ми з чоловіком виховували в великій любові. Живемо ми в місті, в однокімнатній квартирі. Чоловік працює водієм трамвая, а я двірником у ЖЕКу, ми ніколи не розкошували, але й не бідували.
У нашої донечки завжди було все необхідне. В дитинстві наша Оля часто хворіла, лікарі нам радили звозити її на море, та в нас такої змоги не було, адже нашої зарплатні вистачало лише на найнеобхідніше.
А коли Оля виросла, то завжди мріяла що знайде собі високооплачувану роботу і здійснить всі свої мрії. А мрій у неї було дуже багато.
Ще малою вона мріяла про великий будинок, про гарний одяг, про свою сім’ю з достатком про власне авто…
Минулого року нас Оля познайомила зі своїм хлопцем Борисом, а вже через пів року вони стали на рушничок щастя.
Діти вирішили жити з нами, адже зять сам з Донецької області, так далеко ми не хотіли дочку від себе відпускати, тому тіснились всі у нас.
Згодом дочка з зятем заявили, що хочуть поїхати на заробітки, підзаробити грошей, щоб придбати власне житло. Ми розуміли їх, адже вони молоді і хочуть кращих умов для життя, та й про дітей треба думати, а місця в нас зовсім нема.
Так і поїхали вони у двох, за кращим життям, та обернулось все горем для нас. Роботи, де б вони могли працювати вдвох, не було. Дочка працювала покоївкою, а зять пішов на будову.
Додому Оля поверталась сама, з грошима та без коханого чоловіка. Борис зустрів там іншу жінку, так закохався, що відразу подав на розлучення. Згодом ми дізнались, що в тієї жінки є дочка з вадами розвитку.
Що його привабило в ній, і для чого йому виховувати чужу дитину, якщо можна завести свою? Я не знаю.
Та наша Оля сьогодні в плачевному стані. Вона сильно хоче повернути Бориса, в її серці є ще надія, що він одумається і повернеться до неї.
Як розрадити свою дочку, я не знаю? І чи взагалі варто йому пробачати його вчинок?
Не хочу, щоб моя дочка розпочинала саме так своє життя.
Але і це ще не все… Через пару місяців ми дізнались, що Оля носить під серцем дитя. І радість і непорозуміння проймали нашу душу. Чому саме з нашою дочкою, це все мало трапитись?
Оля дуже хотіла про це повідомити Борису, та ми з чоловіком заборонили їй це робити, сказали, що допоможемо і вигодуємо самі нашого внука, чи внучку, і дочка прислухалась до нас.
Минали роки, в нас народився онук. Ми з чоловіком по черзі няньчились з ним, а дочка влаштувалась на роботу в кондитерський цех. Так і нікого не зустріла для життя, мабуть ще й досі не може забути Бориса.
Та де тепер його шукати? Адже номер телефону вже не дійсний. Батьки переїхали і ми втратили з ними зв’язок. Можливо не варто було нам відмовляти тоді дочку, та час уже не повернути…
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!