fbpx
життєві історії
Зараз мені 57 років, але виглядаю років на 10 молодше. Ніні, так звуть мою подругу, – 24 роки. А познайомилися ми більше чотирьох років тому і дружимо дотепер. Тільки наприкінці весілля, коли гості і її чоловік були вже веселі, ми змогли усамітнитися. Ми спілкуємося з нею кожен день в соцмережі. Дзвонити сам не дзвоню, щоб не підставити її. Готую подарунок, про який Ніна поки що не знає

Зараз мені 57 років, але виглядаю років на 10 молодше. Ніні, так звуть мою подругу, – 24 роки. А познайомилися ми більше чотирьох років тому і дружимо дотепер.

Багато тут можуть дивуватися, що може бути спільного між чоловіком і дівчиною з різницею у віці у 33 роки.

До багатеньких «папіків» я не належу. Але перш ніж почати історію наших відносин, я трошки розповім про себе і Ніну.

Я військовий пенсіонер. Після відставки переїхав до провінційного містечка, на батьківщину моєї дружини.

Діти дорослі і у них свої сім’ї. Відносини з дружиною (вона моя ровесниця) з віком охололи. Живемо, як брат і сестра років з 50.

Сидіти з вудкою на березі річки мені швидко набридло, і я вирішив зайнятися своєю улюбленою справою. З дитинства у мене було хобі – фотографія. Я відкрив фотостудію, де сам же був і фотографом. Ніні, коли ми познайомилися, ще не було і 20 років. Вона була студенткою 3-го курсу нашого місцевого університету. Сирота з п’ятирічного віку при живих батьках, після розлучення її батьки відмовилися від неї.

Виховувала її бабуся, мати батька. Мати з нею ніяких стосунків не підтримувала, ну а батько іноді бачився, коли приїжджав провідати з новою сім’єю свою матір. Але дочці нічим не допомагав. Закінчивши школу в сусідньому райцентрі, де Ніна жила з бабусею, вона вступила до університету в нашому місті разом зі своєю близькою подругою. Жили вони разом у студентському гуртожитку.

В університеті у неї з’явився хлопець, з яким вона зустрічалася майже 2 роки. Але так вийшло, що його забрала її краща подруга. Ми познайомилися вже після цього.

Ніна прийшла зробити собі портфоліо для соцмереж. Вона нагадала мені дівчину з моєї юності, в яку я був закоханий. У шкільному віці я був боязким і сором’язливим з дівчатами. У військове училище пішов тільки для того, щоб стати справжнім чоловіком, а моя дружина стала першою моєю дівчиною.

Ніні я зробив фотосесію чисто за символічну плату. Поговорили, попили чаю. Вона трохи розповіла про себе, і мені захотілося їй чимось допомогти. Вона володіє модельною зовнішністю і дуже фотогенічна. Я запропонував їй підробляти в моїх рекламних проектах. Гроші в провінції не великі, але все ж. Вона погодилася. Мені було приємно її фотографувати, спілкуватися з нею. Поступово у нас зав’язалися довірчі, дружні стосунки. Вона ніколи не спізнювалася на зйомку, була відповідальна. Часто після лекцій вона допомагала мені в студії з прибиранням. А у вихідні, якщо не виїжджала до бабусі, працювала у мене помічницею: робила ксерокопії, ламіновані документи, приймала замовлення і друкувала фотографії.

Весь вільний час вона проводила зі мною. Якщо не було роботи, просто сиділа в інтернеті за компом. Поступово я навчив її фотографії. Вона вже сама могла фотографувати на документи, навчив працювати в фотошопі. Брав із собою в якості помічниці на весільні та корпоративні фотозйомки. Звичайно, я оплачував її працю.

Коли у Ніни був двадцятирічний ювілей, я запропонував їй відзначити його у мене в студії з її друзями. Вона не планувала святкувати свій день народження з ровесниками. Після зради близьких їй людей, Ніна трималася на відстані.

На мою пропозицію вона погодилася, але запрошувати нікого не стала. Поки вона була на лекціях, я накрив в студії шикарний стіл з фруктами, шампанським, тортиком, цукерками, кошиком троянд і романтичною музикою. Моїм подарунком була шикарна фотокнига в шкіряній палітурці, де були кращі фотографії Ніни з минулих фотосесій і фотопрогулянок. Над дизайном я працював майже 2 тижні.

Свято вдалося. Ніна була під враженням. І коли ми з нею танцювали, вона несподівано поцілувала мене в щічку. Я відчував себе ровесником Ніни, повним сил. Ми обоє чудово розуміли, що майбутнього у наших відносинах немає. Та й вона не вимагала від мене нічого. Просто Ніна весь свій вільний час проводила зі мною. Вона стала незамінним помічником в моєму маленькому бізнесі.

Відносини були дуже теплими і дружніми, а іноді і дуже близькими. Я чим міг їй допомагав, підтримував її у всьому. Обділена батьківською любов’ю, Ніна тяглася до мене.

Так тривало більше двох років, аж до закінчення університету. Після отримання диплома вона на час поїхала до бабусі. Перший час зідзвонювалися, листувалися в соцмережах, а через кілька місяців вона безпричинно видалила всі свої акаунти і змінила номер Я так і не зрозумів, що сталося. Мені не вистачало її. Але життя тривало.

Місяців чотири тому Ніна з’явилася, залишивши мені повідомлення в соцмережі з «фейкової» сторінки. Я дізнався, що вона вже більше року як заміжня.

Ніна вибачилася, що обірвала всі контакти зі мною. Живе в рідному селищі з чоловіком та свекрухою в будинку чоловіка. Роботи в селищі немає. Сімейні стосунки з чоловіком складні, шлюб не вдався, постійні докори «шматком хліба» з боку свекрухи.

Ми спочали знову спілкуватися через соцмережі. А місяців зо три тому я фотографував на весіллі. Як виявилося, це були родичі по лінії чоловіка Ніни, і думаю, замовлення було саме за порадою Ніни.

Ми зустрілися. Нам було важко стримуватися, щоб не видати себе. Тільки до кінця весілля, коли гості і її чоловік були вже веселі, ми змогли усамітнитися. Ми знову спілкуємося з нею кожен день в соцмережі. Дзвонити сам не дзвоню, щоб не підставити її, ну а Ніна, при нагоді, мені дзвонить сама. Після того весілля ми з нею не почали зустрічалися, але чекаємо вдалого випадку.

Я в курсі всіх її новин в житті. Вони збираються переїхати в моє місто, оскільки з роботою у нас значно краще. Ніну я відразу ж візьму до себе в фотостудію. Мені її не вистачає. Намагаюся робити все, щоб її не скомпрометувати і не підставити перед чоловіком і ріднею. Як буде далі, я не знаю. У мене рано чи пізно роки візьмуть своє.

Одне я вирішив чітко: прийняв рішення з часом подарувати їй свою фотостудію. Поки вона про це не знає. Але я хочу, щоб Ніна стала самодостатньою і незалежною від чоловіка і не чекала чергових «подачок» від нього і його рідні. Я хочу, щоб ніхто їй не дорікав «шматком хліба». Я кохаю Ніну, і це вже назавжди, поки я живу.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page