Я живу в райцентрі біля Києва, вже пенсіонерка, вдова, мені 62 роки. Маю двокімнатну квартиру, отримую досить нормальну на наш час пенсію держслужбовця зі стажем. Але життя зараз дуже дороге, і на все бажане все одно не вистачає.

У мене є син і дочка, вже дорослі. Дочка вийшла заміж за хлопця з села й поїхала жити до нього в іншу область. Ми рідко бачимося. Та й з дочкою я не дуже близька взагалі, вона у мене з характером. Я була дуже проти її шлюбу, адже Таня має дві вищі освіти, а поїхала в глушину!

Зять хороша людина, дочку любить, але про що з ним можна розмовляти? Про кіз і курей, яких вони тримають??? Ну  та добре, мені головне, що б дочка щаслива, онуки здорові хоча я й не розумію її і її такого заміжжя.

А син живе в столиці, має дружину і синочка. З ними ми частіше бачимося, бо це ж недалеко. Невістка Уляна в мене хороша, але з характером, дещо гонорова, любить себе, як на мене, трохи занадто. Має свій бізнес – квітковий салон, тому достатньо добре заробляє. Зараз мені навіть допомагають фінансово – син по 10 тисяч гривень скидає щомісяця.

Богдан же мій на фронті вже майже рік, іноді тільки у відпустки приїздить. Чекаємо і молимося за нього.

Так я й відклала грошей поступово, і нарешті затіяла я в кухні ремонт, приїхав мій брат допомогти, він якраз цим і займається, а я поїхала на вихідні невістку й онука провідати.

Читайте також: Не про такий початок сімейного життя я мріяла! Але весілля у нас з Денисом було гарне. Скромне, людей не багато, часи зараз не ті, щоб натовп збирати. Але все на рівні – ресторан, фотограф і зйомка. мої батьки подарували нам однокімнатну квартиру, оформлену вже на мене, а батьки чоловіка – гроші на весільну подорож в Карпати. Ну як подарували – пообіцяли закинути на карту 50 тисяч гривень. І ось тут виявився подвох. Я підготувалася – качку запекла, яку мама з села привезла, яйця нафарширувала – це я таку закуску смачно роблю, свекрусі дуже подобається. стушила картоплю, салатиків зробила і наполеон до чаю спекла. – Дамо гроші, тільки якщо ми з вами

Якісь зміни я помітила в Уляні одразу. Не дивиться майже мені в очі, але водночас ввічлива якась, аж занадто. По магазинам мене повела, подарунків купила.

Але мені все стало зрозуміло, як я побачила, що невістка снідає солоним огірком з яєчнею і тюлькою!  Стала я нишпорити у всіх закуточках квартири і таки знайшла її карту. невістка при надії! 12 тижнів! Сина дома півроку вже не було. В мене просто голова обертом від думок.

Я нічого Уляні не сказала поки що, поїхала додому. Все думаю, як вчинити правильно. От чи казати сину??? Чи не втручатися, самі розберуться?

І знаєте, що я сьогодні вночі придумала? А ось що. Є у мене мрія всього життя – Париж той побачити. І подруга у мене там є, яка прийме в гості. Отже, так і скажу невістці: оплачує мені подорож в Париж – і я мовчу, хай розбираються самі. Гадаю, так буде правильно й справедливо.

Вони дорослі, розберуться без мого втручання. Але й я хочу з того якийсь хист мами.

Всім добра, переможного миру й щастя!

автор – Олена Г.

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”

Фото ілюстративне, авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.