fbpx
життєві історії
– Завтра збереш речі, та щоб вітром тебе хутко знесло якнайдалі! – Чи ти геть від горя з розумом посварилася, Тетяно, мені теж тяжко, адже рідного брата поховала! Схаменися! – А це тут до чого, – не вгавала братова, – може, Гриша тебе і пожалів, та я з тобою жити не збираюся, я особисто тобі нічого не винна і ніяких обіцянок не давала! Мусила збирати свої пожитки. Дві невеличкі торби – ось і весь скарб, що мала у свої сімдесят

– Завтра збереш речі, та щоб вітром тебе хутко знесло якнайдалі!

– Чи ти геть від горя з розумом посварилася, Тетяно, мені теж тяжко, адже рідного брата поховала! Схаменися!

– А це тут до чого, – не вгавала братова, – може, Гриша тебе і пожалів, та я з тобою жити не збираюся, я особисто тобі нічого не винна і ніяких обіцянок не давала!

Заливаючись сльозами, мусила збирати свої пожитки. Дві невеличкі торби – ось і весь скарб, що мала у свої сімдесят. А далі куди? Хіба під тином доживати, бо хоч і мала трьох дітей, до жодного не могла звернутися за допомогою.

А ще три роки тому все було гаразд. Була Валентина господинею у своїй трикімнатній квартирі, і навіть уявити не могла, що все її життя полетить шкереберть, тому що вирішила допомогти сину у скруті.

У той день Костянтин, старший син, прийшов посірілий від біди. Говорив затинаючись, ховаючи очі. Десь у незнайомій компанії напідпитку програв чималу суму у карти. Думав, що жарти, але посипалися погрози, декілька разів його перестрічали й лупцювали. Оскільки потрібної суми все одно не мав, пообіцяли, що заберуть дружину й доньку відпрацьовувати борг.

Син просив Валентину лиш про одне: взяти потрібну суму у кредит, адже сам офіційної роботи не мав. Він навіть банк знайшов, де під заставу житла швидко мали отримати потрібні кошти.

Чи ж Валентина не мати? Серце материнське – не камінь. Зробила все, як Костянтин просив, та вже через місяць пролунав перший дзвінок із банку з проханням внести необхідну суму для погашення кредиту.

Костя запевнив, що то помилка, щось наплутали. Валентина повірила, бо нічого не тямила ні в банках, ні в кредитах і подумати не могла, що рідний син збреше чи зрадить.

Та життя швидко скинуло її “рожеві окуляри”. Кредит син не оплачував, а Валентина таких сум і в руках ніколи не тримала. Через деякий час відбувся суд, і її домівка відійшла за борги банку, а син навіть “вибач” не сказав.

Жити Валентина пішла до Кості на їх орендовану квартиру. Та не довго вони її терпіли. Одного дня невістка прямо сказала, що я Валентині з ними не місце, що її дратує старече шаркання по підлозі, а від запаху Валентининих ліків у неї паморочиться і чхається, а на місці розкладушки, де спить свекруха, має стояти шафа.

Костя стояв за плечима дружини й мовчав. Жінці стало зрозуміло, що то їхнє спільне рішення…

Зателефонувала до доньки, у той же день вона разом із чоловіком Валентину й забрала до себе. Людмилі ще не було й тридцяти, а вже мала трьох бешкетників. Вони з чоловіком якось зразу вирішили, що Валентина буде нянькою, а вони працюватимуть. Ніхто навіть не поцікавився, чи зможу вона в свої роки доглядати за трьома малолітніми дітьми, прати, готувати, прибирати…

Валентина старалася, як могла, але роки, хворі та змолоду перетруджені на полях колгоспних ноги не дозволяли встигнути скрізь.

Посипалися докори: чому посуд не вимила, а лежить, чому дітей не відвела, куди просили, як можна було за цілісінький день не попилососити, чому на обід лиш борщ, хоча б вареника якого зліпила?! Що мала сказати? Лиш тихо плакала та пила заспокійливе. А коли потрапила на лікарняне ліжко, Люда, ховаючи очі, попросила до них не повертатися.

Залишився середній син, але й він відхрестився від матері. Пояснив, що живе у дружини, брати маму нікуди, запропонував їй орендувати кімнату, або поселитись дешевому у хостелі…

З лікарні Валентину забрав брат у їхню батьківську хату. Діти з полегшенням зітхнули і про матір геть забули, лиш тицяли пальцями одне в одного, шукаючи того, хто мусив Валентину прихистити. Пересварились, зробили винною саму Валентину, – та й вся поміч.

І ось учора поховали брата Валентини. А сьогодні вона з двома торбами стоїть на зупинці…

Автор – Ганна К.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page