fbpx

Жінка розповіла, чому не хоче лишатися в Україні. “Працюючи в Польщі, я можу заробити більше, докладаючи менше зусиль. Якщо на рівні України влада вирішить не випускати людей за кордон, я згодна взяти участь в акціях протесту. Я не буду чекати, щоб мене за 6 тисяч гривень запхали на будмайданчик. У мене є 13-річний син, якому я оплачую навчання в комп’ютерній академії, в рік це обходиться в 12 тисяч гривень. Якщо я буду працювати на 6-8 тисяч, я не зможу забезпечити дитині таке навчання.”

“Я зрозуміла, що працюючи в Польщі, я можу заробити більше, докладаючи менше зусиль, – розповідає заробітчанка Алла Горошко з Кременчуга. – Якщо на рівні України влада вирішить не випускати людей за кордон, я згодна взяти участь в акціях протесту. Я не буду чекати, щоб мене за 6 тисяч гривень запхали на будмайданчик. У мене є 13-річний син, якому я оплачую навчання в комп’ютерній академії, в рік це обходиться в 12 тисяч гривень. Якщо я буду працювати на 6-8 тисяч, я не зможу забезпечити дитині таке навчання.”

Українка Алла Горошко з Кременчука Полтавської області прибула з Польщі в Україну 26 січня, щоб переробити візу і повернутися на роботу, але через особисті обставини, а потім карантин їй довелося затриматися на батьківщині.

Жінка розповіла виданню “Апостроф”, чому працює за кордоном і не хоче залишатися в Україні.

Після тижня перебування вдома не стало батька Алли і вона на деякий час відклала подачу документів. Їй вдалося зібрати документи і звернулася до візового центру лише 14 березня – якраз за день до закриття польських кордонів. 19 березня вона отримала візу і тепер тільки чекає можливості повернутися на роботу.

Жінка розповідає, що до цього працювала два роки по робочій візі типу “Д”, так званим воєводським запрошенням, в польському місті Катовіце. У сухому цеху на продовольчому складі вона займалася комплектацією заявок від магазинів. За годину Алла отримувала 19-20 злотих, і, виконуючи норми нарівні з чоловіками, в середньому за місяць заробляла 700-800 доларів.

“Разом з подружкою зняли житло. Але якщо зараз повернуся до Польщі, то не жити в тій квартирі, поки не пройду карантин, – розповідає Алла. – Але хостели, які були змушені припинити роботу, здають свої приміщення під карантин – за кошти заробітчан.

Власники цього “житла” привозять продукти за списком, який ми складаємо. Також власники подають списки в поліцію, і двічі в тиждень правоохоронці приїжджають і перевіряють дотримання карантину. Також є мобільний додаток “Карантин будинків” – там регулярно приходять завдання: зробити селфі, за дві хвилини підійти до вікна і тому подібне. Таким чином, поліція перевіряє дотримання карантину”.

Роботодавець вже знайшов жінці спосіб дістатися на роботу безпосередньо зі Львова без пересадок і місце для проходження карантину. Тому Алла, у якої немає зараз роботи, чекає можливості зібрати речі і виїхати. А залишатися вдома вона не хоче.

“Якщо на рівні України влада вирішить не випускати людей за кордон, то мені здається, український народ мовчки цього проковтнути не зможе. Я і сама згодна взяти участь в акціях протесту. Я не буду чекати, щоб мене за 6 тисяч гривень запхали на будмайданчик. У мене є 13-річний син, якому я оплачую навчання в комп’ютерній академії, в рік це обходиться в 12 тисяч гривень. Якщо я буду працювати на 6-8 тисяч, я не зможу забезпечити дитині таке навчання. Мінімальна зарплата повинна бути хоча б 10 тисяч гривень”, – каже Алла.

Вона згадує, що два роки тому працювала касиром в магазині. Отримувала 6 тисяч, – в той час непогані гроші, каже, – але працювала 5 днів по 16 годин.

“Я зрозуміла, що працюючи в Польщі, я можу заробити більше, докладаючи менше зусиль”, – говорить жінка.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page