Дитинство у мене було і важке, і веселе. Коли мені було чотири роки, не стало моїх батьків, і виховувала мене моя бабуся. Відвезла вона мене в село. У місті ми з батьками знімали квартиру, тому там не було сенсу залишатися.
Жили ми бідненько, але весело. Бабусю я дуже любила, а вона любила мене.
Навчалася я дуже погано, але бабуся не сварила. Казала, що у кожного різні здібності, мабуть навчання не моє. Зате я вчилася у неї готувати. До десяти років я вміла випікати хліб, здобу, сама ставила тісто, варила супи і багато іншого. Все приготування було на мені – бабуся мене не примушувала, але і не заважала. У неї інших справ по господарству було багато.
Після закінчення школи я вирішила, що буду кухарем і вирушила в місто. Тоді ми, по-селянськи наївні, думали, що це просто – достатньо просто вміти готувати.
Бабуся віддала мені останні копійки і в сльозах посадила на автобус. Я кричала їй, що скоро влаштуюся на роботу і пришлю їй багато грошей.
Я їхала в місто з надією влаштуватися в приголомшливий ресторан, уявляла, як буду жити у великій квартирі, де є ванна з туалетом, і буду їздити на своїй машині. Але реальність виявилася зовсім іншою.
Моїх грошей мені вистачило зняти кімнату в захаращеній квартирі, з питущими сусідами. Я перебирала вакансії і йшла на співбесіди. Наді мною тільки сміялися. Говорили, що відучитися мені потрібно, а потім, може, візьмуть на заготовки.
Одного разу мені запропонували в одному барі місце посудомийки. І я погодилася – грошей вже не було, а потрібно було на щось жити і платити за житло. Так я отримала свою першу роботу.
Робота була важка і брудна. Доводилося брати по дві зміни, щоб хоч трохи грошей відсилати бабусі. Якщо до цього я думала, що буду дивитися, як готують кухарі, то на ділі виявилося, що я не вилазила зі своєї комірчини. А всі мені говорили: хочеш бути кухарем – йди вчити! Тільки як вчитися? Якщо піду, то потрібно піти з роботи, а на що жити?
Так я пропрацювала півтора року, поки удача не повернулася до мене обличчям.
Робота в барі закінчилася, кухарі розійшлися, а я ще домивала все. У той день на мені був не тільки посуд, але потрібно було вимити підлогу в залі. Зазвичай у нас це робила прибиральниця, а якщо вона не могла, то офіціантки. А тут чомусь звалили на мене.
У мене вже відвалювалася спина, мене квапила адміністратор, яка закривала заклад, але допомогти, щоб прискорити процес, вона не хотіла. І тут прийшов господар закладу – вирішив забрати виручку, збирався летіти на відпочинок.
Господар попросив приготувати йому щось поїсти, сказав, що дуже голодний. Адміністратор розвела руками, вона готувати не вміла зовсім, а кухарів вже не було. І тут я несміливо запропонувала зробити це. Він помахом руки дав добро.
Поки господар і адміністратор розмовляли, я швидко почала готувати. Через 40 хвилин я подала йому курку з сиром і медом. Він мовчки з’їв і поїхав. Два тижні він відпочивав, а я два тижні так само мила посуд.
Після приїзду він прийшов в бар і покликав мене. Запитав, чи вмію я щось ще готувати, я відповіла, що вмію. Тоді він взяв меню і запитав, що з нього зможу зробити. Багато що мені було не знайоме. Я ніколи не готувала креветок, мідій, стейки – звідки таке добро в нашому селі?! Але частина страв мені були знайомі і я їх готувала, а частина страв – розуміла принцип готування.
Тоді він сказав – готуй все. І я почала. Він покликав шеф-кухаря, адміністратора і вони почали пробувати те, що я їм приносила. Через годину він сказав, що беруть мене на кухню і я буду там вчитися робити і все інше.
Зарплату мені підвищили, і я почала займатися улюбленою справою. Через 5 місяців господар відправив мене на навчання, яке він сплатив. Так по трохи, крок за кроком я почала дертися вгору.
Зараз пройшло вже 7 років, господар відкрив ще один ресторан, де я працюю шефом.
Мене намагалися переманити в інші місця, але я не погоджувалася. Не можу зрадити людину, яка повірила в мене.
Збулася моя мрія про велику квартиру з ванною і унітазом. Бабусю я забрала до себе. Вона дуже пручалася, любить своє село, але їй з кожним роком все важче чистити сніг і топити піч, тому все ж погодилася. Я вийшла рік тому заміж, плануємо народити скоро дитинку, а бабуся хоче нам допомогати з малечею. Ось так і живемо – цікаво і добре.
Вірте в себе і в свої мрії!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
