Жили ми всі разом з бабусею мого чоловіка Ніною Іванівною у досить просторому будинку, який дістався чоловіку від батьків. Бабуся чоловіка влаштовувала такі пікети, вимагала владу народу та таке інше. Дійшло до того, що Ніна Іванівна вирішила від нас з’їхати.
Чоловік спробував її вмовити, але бабуся була сповнена рішучості. Вона вирішила, що її грандіозної пенсії вистачить на те, щоб жити яскравим життям самостійно. І це у вісімдесят п’ять! Сильна бабуся десь знайшла комірчину під дахом, якраз за своїм бюджетом. Її навіть не збентежили зручності на вулиці.
Говорить, мовляв, подумаєш! Вбиральні на вулиці не бачила? Бачила, тільки це було востаннє коли? Років сорок тому? Словом, бабуся наша зібрала пожитки, носа вгору, хвіст туди ж – і перебралася. Я дзвоню їй, і вона розповідає, як у неї все гаразд. І речі розставила, як їй хочеться, і господиня, яка здає будинок, також дуже хороша. А ми всі пішли подалі.
Проте бабусин ентузіазм уже трохи згас до третього тижня її перебування на вільних хлібах. На той час закінчилися гроші. Якось Ніна Іванівна протягла до наступної пенсії і вирішила, щоб все розумно. Заплатила справно за свою комірчину, купила макарони і ліки і залишилося у неї буквально там кілька сотень. Це як так виходить?
А скоро змінилася і її думка про господиню. Вона дозволила собі робити бабусі зауваження. По-перше, бабуся димить, як паровоз, найдешевшими. Тиждень ще витримати можна, а потім вже так собі стає. Ми звикли, а ось господиня комірчини – ні. Але це ще не все.
85-річна наша бабуся Ніна Іванівна щоранку обливається холодною водою. Ми звикли, що вона виходить у двір майже у вбранні Єви і відро води – бух! – на себе. А ось для господарки це справжнім випробуванням виявилося. І не тільки це. Поки бабуся була на забезпеченні дітей та онуків, її пенсія здавалася їй величезною сумою, за яку можна отримати будь-які задоволення життя. Але правда життя виявилася дещо іншою.
Словом, Ніна Іванівна по телефону почала жалітися. Мовляв, і те не можна, і обливатись у дворі – теж. Та ще й ціну за кімнату хазяйка ломить. Так, прекрасна душевна господиня вже другого місяця перетворилася на нестерпну дамочку. Мало того, ще й наврочити на бабусю хоче! Стягла у неї срібне кільце, а потім у банку з мукою їй підкинула! Ото ж чародійка!
Одного дня я вирушила бабусю провідати. Зрештою, літня людина. Телефон це одне, а в житті зовсім по-іншому.
Тяжко бабусі на волі довелося. Я запропонувала Ніні Іванівні повернутися, але бабуся горда, ні в яку! Тоді я просто залишила гроші та пішла. А тут і господиня квартири зі сльозами, мовляв, заберіть, будь ласка, вашу бабусю, зовсім життя нам тут не дає. Краще знову студентів заселю!
Від своїх обливань бабуся злягла. Зрозуміло, що ми одразу прилетіли на допомогу. Відразу ж і відбулося примирення сторін. Так бабуся й додому повернулася, і гідність зберегла. Хоча цей її вибрик наочно показав, хто кого насправді забезпечує.
До самого відходу у вічність Ніна Іванівна продовжувала викидати фортелі, але з’їжджати вже, звісно ж, не думала. Згадуємо її тільки добрим словом і з посмішкою. Особлива людина була Ніна Іванівна.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
