Ех, ось всі пишуть про свої непрості стосунки зі свекрухою (хоча не всі звичайно, перебільшую, але багато), дай, думаю, і я про своє життя напишу.
Ну так ось. Колись, майже 7 років тому – познайомилася я зі своїм нинішнім чоловіком – Артемом. Відносини закрутилися стрімко. Літо, прогулянки в парку, кіно, річка. Словом, любов у нас.
Жити разом почали вже через пару місяців. Чому, власне, зовсім не зраділа майбутня свекруха. Ну воно і зрозуміло, старший син уже давно жив окремо своєю сім’єю, телефонував рідко, та й приїжджав тільки на великі свята… А тут ще й молодший намилився втекти з під її крила.
Ох і відмовляла вона Артема від цієї затії! Не послухався. Я в той час вже мала свою квартиру, яка дісталася мені від бабусі, тому зажили ми щасливо, а через деякий час Артем запропонував вийти за нього заміж.
Я, звичайно ж, погодилася.
Моїй радості не було меж. Жили ми окремо, ніякого контролю, ніяких тикань, наприклад: неправильно суп вариш, пил раз в дві неділі витираєш…
Недовго я раділа. Свекруха вирішила навідуватись до нас чуть не кожного дня.
І тут почалося моє “веселе” життя – я була не права у всьому! Готувати не вмію, прибирати не вмію, прати, прасувати, складати речі взагалі не вмію! Руки не з того місця виросли, як любила казати Ганна Іванівна, і взагалі, ну просто не підходжу я її сину, і пора мені залишити його у спокої.
Артем, звичайно, знав про все, але мовчав, і мені був наказ не загострювати конфлікт, а тому залишалося тільки терпіти, бо знала я одну їх таємницю… Хворіла моя свекруха сильно. Я намагалася з розумінням ставитися до жінки, але ох як важко давалося з цими закидами щоденними, моралями, та й за приниження я це сприймала, що до мене так ставляться, вважають що не гідна я мати такого чоловіка, він би кращу міг знайти.
Артем мені казав, що мама просто хоче навчити мене бути справжньою господинею, поки вона – жива.
Час минав. У нас з Артемом син народився. Спочатку я думала, що свекруха заспокоїлася, турбота про онука її радувала і вона всіма силами намагалася допомогти. Але не надовго. Коли Арсенчику виповнився рік-свекруха знову почала мені дорікати у всьому на світі. І мати я погана, виховую дитину неправильно, і взагалі пора мене прав батьківських позбавити… А все тому, що вирішила вийти на роботу, поки у чоловіка роботи не було!
Ну і цей період ми пережили. Коли синові виповнилося 2 роки – свекруха злягла. Артем в цей час почав працювати, я залишалася дома. За лежачою свекрухою доглядала я.
Ось тоді то я і відтанула. Ми з Ганною Іванівною почали часто розмовляти, вона багато вибачалася за свою поведінку протягом нашого спільного життя з її сином, десь я її навіть розуміла. Ніби як і здружилися навіть з нею.
Не стало її через 2 місяці, як перестала ходити. Це так важко бачити, що людина мучиться, а допомогти нічим не можеш.
Ось власне і все, така от історія моїх взаємин з моєю свекрухою. Скажу чесно -мені дуже шкода її, шкода що спільну мову ми почали знаходити тільки перед її відходом. Хоча, можливо, якби вона до мене ставилася інакше – я б її не тільки поважала, як матір мого чоловіка, але ще й полюбила б.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
