Я виховувала сина і господарювала в квартирі, тому Борису й доводилося працювати одному.

Але інакше ніяк. Не залишу ж я мале дитя на няню, бо бабуся, моя мама, живе в іншій області, а свекруха хоч і мешкає за дві вулиці, та не спішить нам допомагати.

Живемо ми з Борисом в моїй двокімнатній квартирі. В чоловіка також є своя квартира, тільки однокімнатна, і знаходиться вона поблизу медичного університету.

Саме тому з орендарями ніколи не було проблем.

Борис відразу ж сказав, що на гроші, які він заробляє, ми живемо, а ці, з оренди, ми не чіпаємо.

“В сім’ї має буди певна сума відкладена! Мало чого!”

Я ж не думала, що це “мало чого”, моя свекруха.

Два роки ми так прожили. Я жодного разу і словом не обмовилась за ці гроші. Я навіть не знала, як Борис їх зберігає, чи переводить в євро чи може в долари, чи положив під депозит.

Я просто знала, що вони є, і все.

Поки був живий свекор, свекруха ніде не виїжджала, майже рік він був лежачим.

І ось власне коли його не стало, моя свекруха розправила крила.

Я чула, як вона часто телефонувала Борису, але не вмішувалася в їх справи.

Одного разу Ірині Михайлівні стало погано. Борис возив її по лікарях, а потім вона навіть загриміла на стаціонар. Я також хотіла провідати свекруху, але чоловік казав, що не варто, щоб за сином дивилася, а він вже з мамою сам впорається.

А через місяць я чую, що Ірина Михайлівна збирається на оздоровлення в Закарпаття.

Я ще здивувалася, де в неї стільки грошей, але і тут промовчала. Самі ми живемо дуже скромно, в Україні таке твориться, я не знала, що чекає нас завтра, не те, що через місяць.

Я ж була впевнена, що в нас є відкладена певна сума грошей.

Свекруха вже й оздоровилася, і повернувшись в наше місто ні в чому собі не відмовляла. То вона з подругою в театр пішла, то на манікюр, то тортика собі купила, бо їй захотілося. Словом, почала свекруха моя жити на широку ногу.

І ось недавно я дізналася, що все це робить і купує свекруха за наші з Борисом гроші.

– А що тебе дивує? Ти не працюєш. Сидите з сином на моїй шиї. В мене і мама є, яка потребує допомоги.

Як виявилося, свекруху мою мали положити на стаціонар в державній клініці, але їй захотілося в приватну наші гроші вложити, а потім і відпочивати поїхати.

А по приїзду Борис вирішив зробити добру справу і взагалі віддав мамі карточку, на якій він гроші збирав.

– Мамі потрібніше.

Чесно, я цього не розумію.

Я вже для себе вирішила, якщо нічого не зміниться після Різдва, я жити з цим чоловіком не буду. Я ще не знаю, як житиму з дитиною, але брати себе під ноги не дозволю. Нехай йде до своєї мамочки і разом на ці гроші живуть.

А що б ви робили на моєму місці? Це взагалі нормально з їх боку так чинити?

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”