Живемо ми з Тимофієм добре. Я була в декреті, працював лиш чоловік, та ми не потребували. Підростає Максимчик.
Порпатися в чужих речах не надто гарно, але іноді це допомагає розплющити очі на ситуацію. Отак і в мене трапилося – знайшла зошит, в який чоловік скрупульозно записував, скільки він витратив на мене грошей за час декрету. Не якісь такі масштабні покупки, а взагалі все, аж до зубної щітки.
Заміжня я за Тимофієм чотири роки, два з них сиджу у декреті з синочком Максимом. Свій шлюб я вважала цілком щасливим – заміж я виходила з любові, а не через обставини, ми з чоловіком на той момент вже кілька років зустрічалися і були готові до такого серйозного кроку. І своє житло ми мали. Точніше, у мене квартира бабусі, в яку ми перебралися жити ще до весілля.
Я ніколи не помічала за чоловіком якогось скнарства. Рахунки ми не ділили, продукти купували коли, хто і скільки міг. Я взагалі не вела рахунок, хто з нас скільки витратив, тому що для мене було нормально, що, припустимо, цього місяця я оплатила всі рахунки, а чоловік витрачався на продукти, а наступного – навпаки.
На спільному бюджеті ніхто з нас не наполягав, просто згодом так сталося само собою. Хто має гроші, той і витрачає. І вже точно ми не дорікали одне одному тим, що хтось на мілині. Ситуації трапляються різні.
Під час декрету картина трохи змінилася. Своїх грошей у мене майже не стало, тож доводилося просити у чоловіка. Тимофій не відмовляв, але пропонував сам купити те, що мені потрібно.
– Чого ти з малим мотатимешся по магазинах? Давай я після роботи заскочу, ти мені список напиши, я все куплю, – казав він. Мені здавалося, що це прояв турботи про мене та дитину, щоб ми зайвий раз у закритому приміщенні не перебували з купою незнайомих людей.
Я без запитань писала чоловікові список, він привозив те, що я просила. Для мене було природно, що мій чоловік забезпечує мене всім необхідним, доки я сиджу з нашою дитиною. Тимофій теж нічим не показував, що його ситуація не влаштовує.
Тільки мама чоловіка Ірина Орестівна періодично заговорювала на тему того, що я живу надто на широку ногу.
– Ти ж у декреті, мусиш розуміти, що ви живете на одну зарплату мого сина. Ну вгамуй ти апетити! Треба якось заощаджувати, – закликала вона.
Але я не просила у чоловіка чогось захмарного та непотрібного – мінімум одягу, взуття та доглядових засобів. Ніяких шовків, парчі та золота. Тим більше, сам Тимофій мені жодних претензій не висував.
Жили б ми й надалі спокійно, якби пошуки потрібних документів не привели мене до шухляди, де чоловік зазвичай зберігав свої документи. Я не шукала якогось компромату на Тимофія, я шукала документи, які немов у воду канули. Але знайшла дуже цікавий зошит.
Сунула я туди ніс на автоматі, а потім придивилася уважніше і стало мені якось не по собі. Там стовпчиками були виписані дати, найменування товару та ціна аж до копійок. Дуже незвичайний перелік. Я почала в нього вчитуватися і раптом зрозуміла, що це список покупок, які чоловік для мене робив з першого дня декрету.
Тимофій він цей фінансовий щоденник дуже ретельно, щомісяця підбивав підсумок. Туди було записано навіть гігієнічне приладдя, але великодушно не вносилися продукти та господарське приладдя. Від цього списку мені стало ніяково.
Я хотіла поговорити з Тимофієм на цю тему, але я не знала, з чого почати. Два дні м’ялася, а потім спитала прямо – що це за зошит і навіщо він треба. Чоловік збентежився, але відмовлятися не став.
– Це список витрат. Ми ж зараз живемо на мою зарплату. Ось я й підраховую.
– Навіщо? Чи має бути у цього якась практична функція?
Було видно, що розмова Тимофію дуже неприємна. Але він також знав, що я тепер не заспокоюся, доки не вивідаю правду.
– Якщо ми з тобою найближчим часом розлучимося, то буде справедливо, що ти відшкодуєш мені ці витрати. Адже тут гроші йшли саме на тебе. Не на сім’ю, не на дитину, а саме на тебе.
Я отримали цілих дві подачі в спину – чоловік думає і готує собі соломку на випадок розлучення, та ще й вираховує мої витрати, виводячи їх за межі сім’ї.
– А нічого, що все сімейне життя ми живемо у моїй квартирі? Мені тепер у разі розлучення з тебе гроші за оренду вимагати, чи що? Чому ти взагалі про це замислився? – запитала я.
Тимофій щось промимрив, ніби це так, просто підстраховка, на крайній випадок, а так ми дорослі люди. Та й про розлучення, як таке, він не думав. Просто звик розглядати всі, навіть негативні варіанти. На цьому тему якось зам’яли.
Вже місяць минув із тієї розмови, навіть трохи більше. Ми живемо, як і раніше, начебто все добре, жодних гострих ситуацій. Про зошит і записи не говоримо. Зошит кудись подівся і я не стала з’ясовувати його долю.
Але мені не дає спокою ця ситуація. Тепер не знаю, чого чекати. З одного боку, ми зараз живемо добре, з іншого, ми й раніше жили добре, що не заважало Томофію вести зошит. Порадилася подругою, так вона назвала мого чоловіка певним епітетом і порадила розлучатися, доки рахунок не пішов на мільйони.
Не знаю, що робити, щоби ця ситуація відпустила. Начебто й розлучатися безглуздо, але й жити ось так неможливо.
Відчуваю, що розлучитися все таки хочу, Тимофій більше не рідна мені людина. Але ось мама порадила не поспішати, адже Максимчик ростиме без рідного тата.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com
