Живемо з чоловіком Дмитром у великому будинку на одному поверсі з бабусею чоловіка та його глухонімою тіткою, дочка бабусі. Ділимо будинок на дві сім’ї, окрім нас живуть ще дядько чоловіка, його дружина, їхня дочка, її чоловік та їхні діти. Так, 11 людей в одному будинку.

Мати мого чоловіка, свекруха Антоніна, залишила давно на утримання бублик, а про батька й поготів не відомо. Бабуся ростила Діму з 10 років, зараз йому 30. Ну як ростила, він жив із нею і був наданий сам собі, працювати пішов із 12 років, особливо за ним ніхто не стежив і він виховав себе по суті сам.

У нас маленький син, півроку. Живемо ми у своїй кімнаті, бабуся з тіткою у своїй, але бабуся зараз постійно ходить до нас у кімнату, коли їй захочеться, без стуку, у будь-який зручний для неї час, вчить, як виховувати нашу дитину, так ще й намагається мабуть зробити все, щоб ми з чоловіком розійшлися.

Діма майже вдома не буває, він працює кожен день і в прямому розумінні слова приходить поїсти-поспати. Житло своє він брати не хоче, тому що каже, що вдома його не буває і йому мізки ніхто не виносить, якби виносили і був би частіше вдома, то давно б з’їхав від бабусі та тітки.

А я цілодобово з ними, 24/7 фактично перебуваю! Днями Діма переїхав на одну ніч на розкладачку в коридор, мене ця ситуація не влаштувала, я поговорила з ним і обговорила ті моменти, що він мій чоловік, все ж таки ми не повинні існувати окремо, а якщо хочеться спати лягти раніше. ніж наш син, то варто замислитися над своїм житлом. Діма після цієї розмови повернувся до кімнати.

Позавчора мені бабуся каже, що треба розстелити в коридорі розкладачку нормально: матрац, постільна білизна, я попросила її цього не робити, ми самі розберемося у всьому, і це наша сім’я.

І ось учора Дмитро знову пішов спати на розкладачку, доки я була зайнята і не помітила цього.

З’ясувалося, що бабуся йому там усе постелила сама, він не просив про це. Я сподівалася, що там буде не зручно спати, і йому доведеться повернуться до кімнати. Але бабуся тут полізла, постелилася зрочненько.

І це не перша ситуація, я вже йшла від Дмитра на два місяці і ми майже розлучилися, поки він не попросив мене повернутися назад і відновити сім’ю. Пішла знову ж таки через бабусю, через вічні моралі. Синочок, коли тільки народився, було важко, ніхто не допомагав, у туалет, вибачте, елементарно не могла сходити, не те, щоб поїсти. Так бабуся тоді ще кожен день заходила в кімнату і говорила: я там ось Дімі посмажила картоплю та салат зробила, він прийде – нехай їсть, ти якщо хочеш бери там овочі, роби собі теж їжу. Хоча бабуся чудово бачила, що я не виходжу з кімнати і не їм нічого (вона більшу частину часу сиділа тоді на кухні), мене зачепила байдужість до мене, як до людини, родича.

У нас у сім’ї просто інакше. Я намагалася тоді розмовляти з чоловіком і пояснювати, чому я повинна отримувати його «порцію» повчань і ось такого ставлення до мене від абсолютно чужих мені людей. Він мене не слухав, і я пішла. Причому, я жодного разу неповажного слова не вимовила і жодної поганої дії не зробила у бік бабусі мого чоловіка.

З Дмитром купу разів піднімала тему свого житла, грошове питання нісенітниця, хоч зараз можна поїхати і оформити угоду на купівлю житла, але чоловік просто мовчить щоразу, або перекладає тему. Почуття обов’язку він до бабусі не відчуває, репетує на неї, якщо вона втручається в його справи, або просто йде з дому і все. Щоб дбати, то він не піклується про неї ніяк, адже постійно на роботі, плюс в основному це роблять її ж діти, син і дочка, що живуть з нами в одному будинку.

Не знаю, що і думати. Може, Дімі просто зручно з нею жити? Ні за що не платити, прийшов поспав і пішов знову. Підкажіть, будь ласка, як бути? Що робити з бабусею? Як себе вести у цьму гуртожитку? Чи все ж таки справа не стільки в бабусі, скільки в чоловіку? Хочеться своєї сім’ї, без зайвих порад та втручань, хочеться свій будинок та свої порядки, а не оце все. Хочеть свого власного життя.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.