Живемо з чоловіком Станіславом разом ми вже 27 років. Сина виростили і на ноги поставили.
Родина у нас середнього достатку, але на все необхідне завжди вистачало, не скаржилися. Три роки тому чоловік влаштувався водієм в одну сім’ю, досить відому і багату в нашому місті, і став дуже пристойно заробляти.
Здавалося б, радіти треба. Але є і зворотна сторона медалі – чоловік став дуже зарозумілим і хвалькуватим, на кожному розі хизується достатком, а до інших ставиться, як до невдах, зверхньо. Він так поводиться в колі наших близьких знайомих, з якими ми дружимо вже багато років. Як не зустрінемося, починає хвалитися, яку їжу ми їмо, одяг яких марок купуємо і все таке інше.
А наші друзі всі прості і, звичайно, їм неприємно слухати такі розмови. Кожен живе, як може, і я їх чудово розумію. А мені за нього в такі моменти так соромно. Намагаюся робити зауваження, так він і на мене огризається і ображається, каже, що я повинна пишатися таким чоловіком.
Дійшло до того, що нас і в гості перестали запрошувати, а іншої компанії у нас немає. Ось і сидимо самі вдома, п’ємо поодинці з дорогих пляшок, а поговорити душевно ні з ким. Чоловік вважає, що друзі нам заздрять, а я ж розумію, що він їх просто дратує своїми хвастощами. Та й мене, чесно кажучи. Ніколи не думала, що простий душевний хлопець перетвориться на таку самозакохану людину, яка стає мені чужою.
Автор: Валентина
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
