Дві сестри, вони вийшли заміж в один день за двох друзів-далекобійників.
Так в них і пішло якось все “в ногу”.
Жили в одному районі міста в сусідніх будинках зі спільним дитячим майданчиком. Обидві чекали чоловіків з рейсів, раділи їх поверненню. Ходили одне до одного в гості, відпочивали і відзначали свята разом молодими родинами.
Обидві, і Зіна, і на два роки молодша Тамара, завагітніли майже одночасно, а народили в один день у місцевому районному пологовому будинку. А ще під час вагітності обидві родини відмовилися знати заздалегідь стать майбутньої дитинки, хотіли, щоб був справжній сюрприз.
Але Тамара з Сашком мріяли про синочка, а Зінин Вадим дуже хотів донечку.
Чоловіки на тиждень поїхали в рейс, думали, що встигнуть на пологи, але дітки і їх мами вирішили інакше – і на кілька днів раніше терміну, в один день, пізно ввечері щасливо народили своїх немовлят.
Зіна – хлопчика, Тамара – дівчинку.
Наступного дня після пологів Тома раптом запропонувала сестрі:
– Зіно, а давай поміняємося дітьми! Все одно ми всі одна родина, рости вони будуть разом на наших з тобою очах. Будемо однаково їх любити обох! Зате які щасливі будуть мій Сашко і твій Вадим! Адже ви так хотіли дівчинку, а ми – сина…
Спочатку Зіну ця ідея сестри здивувала і спантеличила, а потім…
Дому Сашко привіз Тамару з синочком, а Вадим – Зіну з донечкою.
Всі – щасливі. Через тиждень зібралися великою родиною, покликали батьків, відсвяткували.
Чи жалкували дівчата про той вчинок?
Хто знає. Принаймні, не говорили про це навіть одна одній. Назад вже було пізно, що зроблено, те зроблено.
А через три роки сталася фатальна подія. Дуже стрімка хвороба забрала Тамару.
Важко було всім неймовірно, але ж треба жити далі.
Зіна, як могла, допомагала Сашкові з дитинкою, душа її краялася, адже маленький Денис був її кровинкою… Та сказати про це – як?.. Що з ними всіма буде?.. Тепер їй самій нести цей їх з Томою хрест, цю таємницю…
Ще через три роки Сашко оженився на Наталі.
А через два в них народився синок.
Зіна здружилася з Наталею, разом гуляли з дітьми. Зіна з племінницею-дочкою Настунею і Наталя з пасинком – її, Зіниним, синочком Денисом, – і своїм рідним маленьким Стасом.
Денис і Настуня на той час вже другокласниками були.
І стала помічати якось Зіна, що Наталя ображає Дениса. То словом, то стусаном, легеньким, та все ж…
Як же важко було на те дивитися Зіні! А що робити – не знала…
В неї навіть депресія почалася, чоловік Вадим не міг зрозуміти, що коїться з дружиною, адже все в родині наче добре.
А Зіна згасає, щось її “з’їдає”… Та як не намагався Вадим допитатися – Зіна мовчала…
Життя для неї стало нестерпним.
…Було якесь родинне, свято, на яке у батьків Зіни зібралася вся родина, діти, онуки, всі свати. Добре, що великий приватний будинок дозволяв.
Трошки випили всі домашньої наливки, гомоніли… А потім Наталя зробила Денисові зауваження.
І Зіна вибухнула.
Все як на духу з неї вилетіло. Всім і одразу, в одну мить, стало відомо те, що Зіна роками ховала в в душі.
За столом запала тиша. Кам’яна. Яку прорізали Зінині ридання.
…Чотири роки з того дня минули.
Пройдені всі процедури перевсиновлення.
Але родина до цих змін ще повністю не адаптувалася.
Батьки Сашка досі не хочуть спілкуватися з Зіною, не можуть простити, що няньчили не свого онука…
Зіна ходить до мене, сімейного психолога, разом з Денисом і Настунею.
З Вадимом в них теж був дуже складний період, та кохання і розуміння, що заради дітей варто подолати всі труднощі, їм допомогли.
І, дивлячись на них усіх, я вірю, що все в них буде добре!
Автор – Роксолана М.
