Знайомі переїхали до приватного будинку зі своїм котом Петровичем. Вранці виходили на ганочок і звали кота на годівлю. Сусід у цей час виходив зі свого будинку, і вони віталися. Через кілька місяців сусід запитав, нафіщо вони його щоранку звуть, вітаються і йдуть назад додому.
Моя подруга йшла на співбесіду, і так вийшло, що її дорогою вжалила оса. І не кудись, а в обличчя, у волоссі заблуталося Обличчя рознесло, а подруга, як ні в чому не бувало, прийшла на співбесіду. Одного ока взагалі не видно. І сказала, що до зустрічі з осою виглядала якнайкраще, але якщо вони не хочуть проводити з нею таку співбесіду, то можна перенести. І її одразу взяли. Сказали, що якщо вона навіть у такому вигляді прийшла, значить, вона людина відповідальна, а їм якраз таких і треба.
У нашому колективі з’явилася маленька, але дуже приємна традиція. Щомісяця ми витягуємо лист з ім’ям колеги і стаємо його «таємним другом». Завдання у тому, щоб таємно робити приємні сюрпризи. Так чудово вранці отримати милі записки, яблучка, цукерки, повідомлення, та й таємно підкладати подарунки дуже приємно. Радимо! Дуже гуртує колектив.
Нещодавно моя мама почала дуже сильно гладшати. Ходить тепер у спортзал, їсть одні салати, видно, що їй непросто. Сьогодні тато прийшов додому з упаковкою її улюблених еклерів і сказав, що любить її такою, якою вона є. І буде любити її все життя, найголовніше, щоб воно було щасливим. Сидимо з нею вдвох, їмо еклери і радіємо. Де мені знайти такого ж мудрого чоловіка у майбутньому, як мій тато?
Коли я була маленькою дівчинкою, мій батько брав драбину, ставив її на лужок, потім виводив мене пізно ввечері з дому і казав, що повісив місяць на небо спеціально для мене. Я вірила йому багато років. Його вже давно немає, і щоразу, коли я дивлюся на місяць, я думаю про тата.
Днями спостерігала таку картину: йде мама з хлопчиком років 5, і вирішив цей хлопчик добігти до свого будинку. Біжить він, значить, і послизається на щебені біля залізного паркану, вдаряється об цей паркан. Встав, підняв кепку і закричав: “Мамо, паркан нормальний, я його не погнув!” Оце чоловік росте!
Якось наша маленька дочка заявила нам, що більше нізащо не їстиме рибу. Тоді я зважилася на хитрість: почала готувати рибу трохи інакше і сказала, що це аргентинське курча. Дочка без підозр їла «курча» доти, доки в гості не прийшла бабуся, яку ми забули попередити про нашу хитрість. «Спробуй аргентинське курча!» – запропонувала онука бабусі. Ось тоді наш маленький обман і розкрився. Але рибку донеечка тепер їсть із задоволенням!
Сьогодні в невеликій крамниці стояв дідусь, тримав під пахвою коробку молока, в одній руці був пакетик з дрібними грошима, іншою він їх підраховував: мабуть, думав, що не вистачить. Ззаду до нього підійшов хлопчина, непомітно поклав 500 гривень на підлогу, поплескав діда по плечу, сказав: “У вас впало”, і пішов.
Коли я був студентом, перебивався із хліба у воду. За десять років у мене є квартира, машина, бізнес. Щотижня ходжу в бібліотеку, беру атласи/посібники/методички та ховаю у них гроші. З мене не убуде, а хтось отримає надбавку до стипендії.
Отримав я зарплатню. Взяв звідти невелику суму, щоб у кіоску купити води. Дістаю сотню і бачу, що на ній написано: «Побачиш бідного та знедоленого, віддай цю сотню йому. Йому вона буде потрібніша. Зроби добру справу». Машинально я розплатився другою купюрою, а цю відклав у внутрішню кишеню куртки. Вчора, поки я чекав на автобус, до мене підійшов чоловік і попросив 10 гривень на хліб. Я вийняв ту ж сотню і простяг йому. Він був зворушений. Потім я дістав другу купюру і акуратно на ній написав: «Побачиш бідного та знедоленого, віддай цю сотню йому. Йому вона буде потрібніша. Зроби добру справу». Нехай ще на одну щасливу людину стане більше.
У світі багато добра – помічаймо це і творімо його самі! Всім чудового дня!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
