Зняли ми з чоловіком Ромою кімнату у бабусі Ніни. Живемо у неї вже восьмий місяць.

Холодильник у нас з нею спільний, і її полки завжди були порожні. Незмінне одне – каструля з вівсянкою на воді. Мило – тільки господарське, масло – тільки дешеве, з запахом. Взуття в коридорі – латане-перелатане. Квартира так і кричала про бідність.

В душу до нас господиня не лізла, все на промисли ходила з ранку до вечора – банки збирала, оголошення клеїла. По неділях у бабусі було свято – гнилуваті фрукти з ринку.

Мені до сліз було шкода сусідку. А коли до неї з’явилася гостя, я плакала від несправедливості.

– Гроші приготувала? – запитала жінка років 45, яка відкрила двері своїм ключем.

– Так, дочко. Ось, візьми, – заметушилася наша господиня.

– Мало. Ну ладно, зійде. Доньку завтра приведу, заслужила. – А це чий одяг висить? Гості у тебе?

– Я кімнату здала, жити треба на щось, я ж пенсію тобі віддаю, – почала виправдовуватися пенсіонерка.

– Ану, піду гляну, що за мешканці у тебе такі. Мабуть, шахраї, – жінка відчинила двері до нас в кімнату. – Ну, і хто тут у нас?

Настільки безцеремонне вламування на чесно оплачену територію я сприйняла в штики:

– Жінко, двері закрийте з того боку!

– А ти хто така, щоб командувати? Я тут господиня! Платити тепер мені будеш, ось мій номер телефону, а ось – номер карти, – жінка прямо у взутті пройшла в кімнату і поклала на стіл два папірці. – І давай без затримок, а то виселю! За оренду давно платили?

– Доню, залиш її, будь ласка. Я з оренди борг за світло заплатила, а то відключити збиралися. А як я без світла? – мало не плакала наша квартирна хазяйка бабуся Ніна.

– Більше не бери оренду, нехай мені перераховують. Все, я пішла. Завтра, як і обіцяла, дочку приведу. Бувай!

Жінка пішла, а господиня сіла на стільчик в коридорі і розплакалася. Я підійшла до бабусі Ніни. Обняла її і стала заспокоювати:

– Ну не плачте, все добре буде. А давайте я Вас чаєм напою!

Чаю у сусідки я ніколи не бачила – вона заварювала собі листочки малини і смородини, які гронами висіли на кухні.

Старенька взяла кухоль і почала розповідати:

– Сама дочку ростила, чоловік мій безвісти пропав – вийшов з дому і не повернувся. Душу вклала, останнє віддавала. Балуваною Раїса виросла, женихів все перебирала. Тільки в 35 знайшла чоловіка собі, так внучку мені народила. Тільки чоловік у неї – скупий і жадібний, і краплі води в дощ не допросишся. Ось і стала я їм з онукою допомагати. А потім, непомітно для мене, добровільна допомога перетворилася в зобов’язання. Пенсію забирає, не даю – внучку не бачу. Думала, кімнату здам, хоч їсти буду, їй і ці крихти подавай. Кого я виростила? Де упустила?

Ніна Іванівна обливалася сльозами, забувши про чай. Шкода її мені було до сліз.

– А тепер вона мене все переселити хоче – квартиру мою продати, та на околицю в однокімнатну. А то, дивись, і на вулиці залишить. Розмови такі починає, поки – на кшталт замислюється. А як її заперечую – знову онукою шантажувати почне. І продам я квартиру, як миленька продам, аби скарб мій бачити…

Коли мій чоловік прийшов з роботи, я у нього поцікавилася, що можна зробити? Як допомогти старенькій?

Ми обійшли сусідів, попитали, хто чув крики дочки бабусі Ніни про вимогу грошей, поговорили з ними і покликали свідками до суду. З самою господинею ми сходили і написали заяву про визначення порядку спілкування внучки з бабусею. Чоловік порадив бабусі взяти довідки від певних спеціалістів, що з нею все нормально, для суду, а то хіба мало що там дочка її говорити буде.

Справу ми виграли – тепер Ніна Іванівна бачиться з онукою на законних підставах, раз на 2 тижні по три години. Пенсію у неї більше не вимагають – шантажувати нічим. Бабуся Ніна почала їсти м’ясо, нормальні фрукти стали частими гостями у неї на столі.

А ще ми допомагаємо бабусі Ніні робити ремонт. Не капітальний, звичайно, але подекуди підфарбувати і переклеїти 30-річні шпалери ми в змозі. На знак подяки за допомогу, бабуся Ніна відмовляється брати у нас гроші за кімнату. Але ми все одно їй їх віддаємо, мало не силою.

…От скажіть, хіба можна так з власною матір’ю? Забирати і без того крихітну пенсію, не хвилюючись про те, чим буде харчуватися жінка, яка її народила і виростила? Кричуща невдячність по відношенню до матусі.

Любіть своїх батьків! Ви є тільки завдяки їм! А ми дуже полюбили нашу бабусю Ніну.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!