Зовсім не палаю бажанням селити у себе свого сина з дружиною і дитиною. Їм ще два роки чекати, поки добудують їх квартиру, в яку вони вклалися, а на оренду грошей не залишилося. Вони вмовляють мене прийняти до себе, а я всіма силами опираюся.
– Доню, ти як не мати, чесне слово! – заявила мені моя 70-річна сива мама.
Та що там мама, всі родичі тиснуть на мене і говорять, що я повинна, просто зобов’язана допомогти дітям. І ніхто не хоче зрозуміти, що я живу з чоловіком, який не рідний батько мого сина Олега, і Андрій проти того, щоб до нас хтось підселювався, каже, почнуться конфлікти між мною і невісткою. І він має рацію, хоча моя рідня вважає, що він налаштовує мене проти возз’єднання з дітьми.
Та, перш за все, мені самій не хочеться порушувати порядок, який склався у мене вдома. Квартиру Андрія ми благополучно здаємо в оренду, і на виручені гроші їздимо лікуватися в санаторій або відпочивати. Вільних грошей немає, і банально допомогти синові грошима також я не можу. А саме цього від мене всі чекають! З невісткою Нікою стосунки у нас зіпсовані від самого весілля, тому ще й через це жити разом – не варіант.
Квартира, де ми живемо з Андрієм, належить мені, а син прописаний в дачному будиночку, але там скоро буде вже холодно жити. І Олег чекає, що зимувати я їх запрошу до себе.
Але я вважаю за краще жити з чоловіком, а не з одруженим сином, оскільки чоловік залишиться при мені, з ним мені старіти, а дорослий син – це вже відрізана скиба, від нього допомоги я не дочекаюся, це вже зараз видно, тим паче, що невістка завжди буде проти мене.
А ви що скажете? Я права, чи повинна всім поступитися і забрати Олега з дружиною і дитиною до себе, знехтувавши власним комфортом і людини, яка поруч зі мною?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
