Чоловік Ігор тоді служив у іншій області, а я деякий час жила у батьків.
І ось зібрався чоловік у відпустку, вирішив відвідати родичів під Хмельницьким, а особливо – свою маму, яка на той момент жила сама.
Вирішили ми з Ігорем, що я поїду поїздом до населеного пункту, де живе свекруха, а він також поїздом з області мені назустріч.
Зустрілися ми у свекрухи, вирішили погостювати у неї днів 5, а потім рештою родичів проїхатися.
Спочатку все йшло добре. Щоправда, Ніна Степанівна постійно десь моталася, ми її бачили лише увечері. Це потім я дізналася, що моталася вона на збори своєї спецефічної компанії, а тоді думала, що може справи якісь у людини.
На пенсії – це не означає, у чотирьох стінах сидіти. Хоча те, що приїзд сина для неї, по суті, особливою подією, через яку можна приділити близькій людині час, не став, мені було якось дико.
Словом, поки Ніни Степанівни, я готувала, прибирала, займалася, загалом, господарством. А було це саме напередодні 8 березня. Поки я господарювала, все гадала-міркувала, щоб такого свекрусі подарувати.
Косметикою вона не користувалася, парфуми теж не жалувала. Вирішила прикупити щось корисне для будинку, доповнивши цукерками та букетиком квітів.
Справа в тому, що ще відразу після приїзду я звернула увагу на обідній стіл, що стоїть посередині кухні.
Він був покритий давньою клейонкою, на якій були суцільні подряпини та дірки, а малюнок взагалі не розрізнявся від часу. Вирішила я купити клейонку, стилізовану під ажурну скатертину. Чоловік ідею схвалив.
Вирушила я в магазин, купила найкрасивішу клейонку, потім обрала цукерки та букет тюльпанів.
Все це добро ми Ніні Степанівні та вручили на 8 березня. Вона подякувала і, взявши подаровану клейонку в руки, пішла відкривати шафу, що стоїть у коридорі.
Коли вона відкрила дверцята, я аж присіла – там лежала величезна стопка клеєнок всіх мастей і забарвлень, деякі вже від часу склеїлися, і почали кришитися, але все одно зберігалися на якийсь незрозумілий чорний день.
У цій же шафі зберігалися миючі засоби – різні «Фейрі», «Гали» та інше, інше. Я всі ці дні мила посуд обмилком господарського мила та содою, навіть не підозрюючи, що у будинку зберігається стратегічний запас, якого вистачить років так на кілька.
Відчула я себе на той момент повною ви зрозуміли, ким. Подарувала, називається, корисний подарунок.
Свекруха діловито прибрала подаровану клейонку в шафу, і ми сіли святкувати за стіл, покритий незрозуміло чим – дірявим та обшарпаним. Відтоді подарунків Ніні Петрівні я не дарувала взагалі.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.
