Подзвонили мені знайомі, ну як знайомі, сьома вода на киселі, родичі друзів, яких я рік не бачив. Попросили полагодити ноутбук, звичайно ж, за копійки, адже вони знедолені, багатодітні і взагалі, їх жаліти треба. А мене їм якісь добрі люди порадили і дали номер.
Я відповів, що зайнятий, але вони не відставали, прямо слізно благали, що я їхня остання надія, що їм дуже треба цю техніку до нового року полагодити, адже у них навіть телевізора нормального немає. Дали мені номер минулого «майстра», який не зміг полагодити, мовляв, він підкаже, що там сталося.
Вирішив йому зателефонувати, поцікавитися у «майстра».
Виявився той цілком нормальним хлопцем, а лагодити відмовився, бо вже не першу техніку їм лагодив.
Сказав, що ця родина найхитріша з усіз, яких він тільки бачив. Приносили за дякую лагодити телефон, прибирати банери з комп’ютера і таке інше. З певних сайтів вони викуповували зламану техніку і приносили йому, мовляв, це бідної дитини приставка, полагодити просять. А в сім’ї четверо діточок, а грошей у родини немає купити нову. А цей ноутбук вони взагалі зі смітника йому принесли з ознаками користування усією місцевою фауною.
Сиджу тепер над ним, думу гадаю. Чи братися, чи віддади назад господарям і вказати їм дорогу на ліс-поле? Але ж там діточки, у яких навіть телевізора звичайного немає.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
