Звісно, виню себе, бо якби ми мали змогу і допомогли сину з дахом над головою, Богдан би не подався на ті заробітки. Три роки він жив на дві країни, а останній раз коли повернувся, сказав, що має там жінку, яку кохає до безтями і йде до неї. Мені в той час земля з-під ніг пішла. – Як? Двоє дітей, дружина? – Не послухав, хоч як ми тільки не просили з чоловіком. А цього року і молодший Андрійко про заробітки заговорив
Ми з чоловіком виростили двох синів. Василь працював, а я займалася хлопцями, домом. Я вкладала в них всю свою душу.
На які ми тільки гуртки не ходили. Старший вчився навіть грати на гітарі, і чоловік одного разу йому купив цей музичний інструмент. Всі спортивні секції вони перепробували. В кінцевому результаті старший обрав футбол, а молодший карате.
Одружилися вони обоє пізно. Старшому було 34, а молодшому Андрійку 30.
Я була така щаслива, коли невістка повідомила, що скоро подарує нам першого онука.
Богдан, старшенький, жив з сім’єю окремо на орендованій квартирі. Ми дуже з чоловіком хотіли допомогти дітям з дахом над головою, але такої можливості ми не мали.
В мене ще жива мама. Вона живе окремо. Ми навіть з чоловіком хотіли її забрати до себе, а квартиру Богдану віддати, але мама відмовляється кудись переїжджати і нікого до себе не підпускає. Тато відійшов у вічність давно і вона звикла жити одна. Їй 90 років, але вона ще добре, дякувати Богу, справляється сама.
Молодший син коли одружився, пішов в зяті, але коли на світ з’явилася наша онучка, також з дружиною з’їхав на орендовану.
Жили сини добре, тільки постійна фінансова напруга і відсутність даху над головою зробили свою справу.
Чотири роки тому Богдан оголосив нам, що їде на заробітки в Німеччину.
– Зароблю на квартиру і заживемо з Оксаною в мирі та злагоді.
На той час в них вже було двоє діток. Молодшому нашому онуку всього два рочки було.
Три роки він мотався туди назад, а потім, як сніг на голову, повідомив, що має там жінку, без якої не уявляє свого життя, тому з дружиною розлучається, дітям допомагати буде.
Я ледь цей час пережила. Невістка моя дуже хороша і не заслуговувала на такий поворот долі, та що поробиш.
Ми з чоловіком намагалися достукатися до Богдана, та все безрезультатно.
Я іноді виню себе в цьому. Якби ми змогли допомогти дітям з квартирою, цього б не сталося і наші б онуки росли з батьком.
Я намагаюся приділяти їм час, та ми з чоловіком, як би того не хотіли, не замінимо їм батька.
Ми вже потроху й змирилися, що так вчинив наш син. А тут молодший Андрій почав говорити, що після Перемоги хоче їхати і заробити на квартиру для сім’ї.
Мені від його планів темніє в очах.
Я не хочу, щоб Андрій повторив долю Богдана.
Поки є ще час я всіляко з чоловіком допомагаю йому. Навіть почали відкладати деякі гроші, економлячи на собі.
Хочу спитати у людей, чиї діти на заробітках. Чи зберігаються сім’ї після тривалої розлуки?
В мене просто лише негативний досвід, тому все це лякає…
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
