Звісно, я відмовила Ірині і не позичила гроші, які їй не хватало на покупку автівки. Не для того мій чоловік на заробітках горбатиться. До того ж, в наших планах великі ремонти в квартирі, а це затратно. Тільки подруга все в свою сторону перекрутила. Їй же автівка важливіша, за наші ремонти. Тоді я і згадала, як одного разу Ірина в мене сукню позичила, а щоб мені її повернути, треба було ледь не зубами її вигризати.
З Іриною ми потоваришували ще тоді, як вона прийшла в невістки по сусідству біля мене.
Ірина дуже комунікабельна жіночка, така балакуча, і я би навіть сказала, така хитра, як лисичка. Якщо вже їй щось потрібно, то вона завжди знайде до цієї людини підхід і використає своє.
На даний час я проживаю зі своїми донечками сама, адже мій чоловік на заробітках. Сама я працюю в хлібному кіоску продавцем, а Ірина працює у фітнес клубі помічником тренера.
Вона в нас така жіночка видна, все при ній, як то кажуть. Любить гарно одягатися, відвідувати різні заклади, одним словом, любить життя і ні в чому собі не відмовляти. Ну а як не вистачає на всі ці забаганки, так завжди знайде того, хто її виручить.
Цього року Ірина вирішила придбати собі новеньке авто. Грошей повністю, я так зрозуміла, вона на нього не мала, тому прибігла до мене, щоб я їй позичила.
– Ти мусиш мені допомогти, – з такими словами розпочалась її розмова, – твій Олег на заробітках, гроші ти маєш, ну а я частинами по трохи буду віддавати.
Звісно, гроші які мені передає чоловік я відкладаю, не маю я такої звички їх просто так тринькати.
У нас є якісь плани, потреби, на які нам ці кошти пригодяться. Тай чоловік мій там важко працює, не просто так. Він також хотів би краще бути поряд з нами, як чоловік Ірини.
Я, звісно, відмовила Ірині, сказала, що на цей рік запланувала ремонти в квартирі, тому мені самій потрібні кошти і вона сама повинна розуміти, що немалі.
Тоді Ірина наполегливо почала мене відмовляти від ремонтів, просила щоб я перенесла їх на наступний рік, бо вона не хоче проґавити свій шанс купити нову автівку.
Та я прекрасно розуміла, як вона мені буде ці кошти повертати, тай не раз вона позичала в мене одяг, а віддавати забувала, то я постійно змушена була в неї випрошувати те, що належить мені.
Тому в цей раз я була категоричною, сказала при всій повазі: “Вибач, але я не можу тобі нічим допомогти”.
Стільки всього неприємного я почула в свою адресу, ви й уявити собі не можете…
А ще те, що в мене більше такої подруги, як Ірина – немає, і що я дуже колись про це пошкодую.
Вже минув місяць, як Ірина зі мною не розмовляє. Це так неприємно пересікатися з нею кожен день, адже живемо в одному під’їзді, і не розмовляти.
Але вона була права, мені й справді не вистачає цього спілкування.
Як ви думаєте, можливо мені першій варто поговорити з Іриною?
Чи можливо дати час і все саме собою вирішиться?
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
