Я як думала, раз мій Ігор одружився так пізно, і невістку мені в дім привів тридцятирічну, то вона так точно вже буде обізнана в справах господарських.
Ну не може ж жінка в тридцять років не хотіти готувати. І якраз “не хотіти”, бо я точно знаю, що Ліля вміє це робити, просто лінива така, що годі й описати.
В нас з Тарасом Ігор єдиний син. Ми його виховали дуже гарно. Кожної неділі в церкві на службі були. Син з п’яти років прислуговував біля священика. Ми навіть один час надіялися, що він на священика і вчитися піде, але не вийшло, Ігор наш електрик.
Чоловік мій майстер на всі руки. На “пустці” ми з нуля звели шикарний будинок. Правда, перед тим ми вибудували літню кухню, але таку – добротну.
Там і кімната всім облаштована є і простора кухня. Влітку і до самих холодів я в ній практично жила. Там і варила і пекла і закрутки на зиму робила.
Я працюю в школі прибиральницею, а чоловік вже на пенсії, по стану здоров’я, але дома в нас “міні фабрика”, чоловік з дерева виробляє столи, стільці, тумби. Словом, без роботи ніхто не сидить.
Коли наш поріг переступила невістка, я була дуже щаслива. Нашому Ігорю вже було 37. Він мав дівчат, але все щось не ті попадалися. А Ліля мені відразу ж сподобалася, взяла нашого Ігоря в обороти. Йому, мабуть, така потрібна була, щоб все в свої руки брала.
З весіллям довго не тягнули. Святкування зробили невеличке і в українському стилі. Свати мої з міста, але також живуть в своєму будинку і навіть пару курочок мають.
В Лілі є ще молодший неодружений брат, ось я й наполягла, щоб жити йшли до нас.
З тої радості я навіть сказала, що з чоловіком переберемось жити до літньої кухні, а їм віддамо весь будинок. Тепер трохи про це жалію, але вже нічого не вдієш, сама запропонувала.
Ліля чиста жінка, в хаті завжди прибрано, але лінива в готуванні, чого я аж ніяк не чекала.
Зранку вона годує мого Ігоря кавою і канапками. На обід приготує борщу чи супу, але найбільшу каструлю і поки вони до дна не дійдуть, нічого нового вона не варить. Але я б сама того борщу чотири дні під ряд не їла. Хочеться ж якогось різноманіття.
Син і так довго мовчав.
Якось заскочив він перед роботою в літню кухню, а в нас каша гречана, котлетки і салат з огірків, помідорів.
Тому аж очі відкрилися. Та ясно, Ігор же голодний.
Я нагодувала, а після пішла до Лілі, щоб пояснити, що в сина можуть бути через таке харчування проблеми, що так не можна.
– Зранку треба каші їсти! Вари вівсянку чи якусь іншу. Бережи свого чоловіка!
А вона мені каже, що не звикла рано щось “важке” їсти. То виявляється, канапки з кавою не важкі, а каша – важка?
Я і про той борщ тижневої давності запитала.
– Я не буду кожного дня стояти біля плити, щоб вашого сина нагодувати. Зараз так ніхто не живе. У вас застарілі стандарти. І взагалі, раджу вам до нас не пхатися.
Я пішла зі своєї хати, як не вмита. Чоловік каже, що молодь сама розбереться, а мені шкода сина і його здоров’я.
Вже закрадається думка, час від часу підгодувати його своєю їжею. Але чи правильно це, хто його знає.
Ліля працює “з телефону”. Знаю, що заробляє не мало, але це не означає, що можна ноги об мого сина витирати.
Що робити в такій ситуації, люди добрі? Я не можу дивитися, як Ліля нехтує моїм сином…
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!