А я просила свою Наталю, за цього Данила заміж не йти. Відчувало моє серце, що все, що він говорив з самого початку, суцільна брехня. Ось і зараз, ніби й поїхав він на заробітки в Польщу, але ні фінансової підтримки, ні якоїсь іншої.
В нас з чоловіком Наталя єдина дочка.
Старалися ми, виховували, вчили. Дочка наша перукар. Після навчання я через свою знайому влаштувала дочку в перукарню. Подобалась їй ця справа.
І все б нічого, якби Наталя не познайомилась з цим Данилом.
Сам він з маленького села. Батьки світа білого не бачать через городи і господарку.
Я відразу ж сказала і сватам і Наталі, що за невістку я її не віддам, бо не для села я її ростила – важко там наробитися треба.
В мене також жити не було де, бо квартира хоч і двокімнатна, та кімнатки маленькі, ще й прохідні.
Мій чоловік має деякі проблеми зі здоров’ям, і часто кашляє. Ні Миколі ні зятю, було б не комфортно в нас.
Ось молоді й вирішили після весілля на орендовану квартиру піти.
Рік за роком моя Наталя привела на світ двох хлопчиків. Я з чоловіком просила не спішити.
– Жити не маєте де. Чим тільки думаєте? Та діти це відповідальність.
Та Наталя з Данилом мене ніби й слухали, але своє робили, бо через два роки з’явилася в них і лапочка донечка.
Я нічого проти дітей не маю, це дуже добре.
Але річ в тім, що без нашої з чоловіком допомоги вони б не змогли нормально жити.
Я працювала раніше. Зарплата була хороша. Жили ми з чоловіком на його гроші, а свої я віддавала онукам. Свати також допомагали, але овочами, яйцями і м’ясом.
Данило працював на автомийці. Ну яка там зарплата? Хіба цих копійок хватить, щоб трьох дітей прокормити?
Шкода стало мені дочку, ось я й запропонувала зятю поїхати на заробітки до Польщі. Мій знайомий якраз набирав бригаду.
Той на диво швидко погодився. Як я зрозуміла, аби втекти від відповідальності.
Казав, що гроші буде переводити, щоб діти і Наталя продовжували жити на цій квартирі.
Десь пів року він переводив хорошу суму, а потім почав то затримувати перевід, то зовсім не надсилати.
Я вже не працюю. Живемо з чоловіком на дві пенсії і допомагати молоді не можемо.
Ось ми й забрали Наталю з онуками до себе, щоб ще за оренду сім тисяч не платити щомісяця.
Якщо чесно, на гроші зятя ми вже не розраховували, хоча той коли дзвонив, то казав, що як приїде, то нашу Наталю озолотить.
А вийшло так, що Данило повернувся і навіть нас не попередив.
Замість того, щоб до дітей прийти і дружини, він подався до своїх батьків. Ті, як я зрозуміла, випросили в нього грошей на дах, бо протікати почав. Данило нам закриває рота тим, що це колись буде його хата і він має в неї гроші вкладати.
Я б нічого не сказала, якби він нормальні гроші і Наталі дав. До дітей він приїхав з двома маленькими машинками і лялькою пластмасовою. Певне все це біля нас на базарі купив. З Польщі були йогурти, сосиски, ковбаска і кусок твердого сиру. Це “подарунок” для Наталі.
Де ті золоті гори ділися? Хто його знає.
Більше двох років хлоп пропрацював на заробітках і приїхав ні з чим.
Чим він там займався?
– Тут для мене місця нема, – сказав він через дві неділі і повернувся знову до Польщі.
Я не знаю що думати. Дочка звинувачує мене. Каже, якби я Данилу не запропонувала таке вирішення проблеми, він би й надалі з нею жив і все б було добре. А тепер вона сама може з трьома дітьми на руках лишитися.
Але я не такого для дочки хотіла. Десь інші чоловіки працюють і дітей з дружиною забезпечують і гроші на квартиру складають, але це не про нашого зятя.
Навіть боюсь подумати, чим все це закінчиться…
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!