Перший сніг я побачили з нею: тонкі, мов скло, сніжинки падали поряд, а вона ховала мене від їх оманливої краси, під якою приховувався колючий холод. Ми часто називаємо їх «Вона», іноді навіть не замислюючись. Але ці жінки заслуговують на більше. Для мене моя Мама: Матуся, Матінка, Мамонька, Мамочка, Ненька, Мамуся! «Моя крoвиночка!» — чую я від рідненької, коли на серці тягар. Коли боляче мені, боляче і їй.
І більш за все я хочу бути впевнена, що мою Неньку будуть обходити десятою дорогою біль і туга. Матуся завжди була зі мною: в моменти щастя, смутку, першого кохання. Це, певно, єдина людина, від якої я можу почути мудрі слова та прислухатись до них. Дуже рідко я кажу їй, що люблю. Напевно, через те, що звикла сприймати слова, як пустий звук. Завжди вірила лише вчинкам.
Читайте також: Ідеальний чоловік-мрія: щастя чи покарання
Саме тому, коли відбувається щось погане, з’являється чорне гостре відчуття всередині. Хочеться повернути час назад, лише б Матінка не дізналась про цей жaхливий вчинок! Але рідненька як знає. Щось трапилось — і миттєво з’являється поруч. Вислуховує, пробачає, розуміє. Я можу вас запевнити: ніхто не зрозуміє вас краще та ніхто не пробачить стільки, скільки пробачає Ненька (але це ви знаєте вже і без мене).
Матуся — життя, являється таким собі «костилем»: підтримує, розуміє, любить. Не дивно, що терміни «кохання» та «любов» насправді мають зовсім різні значення. Бо любити може тільки Мама. Як сонечко в дощову погоду, як надія, яку втратили, як казка для дитини — Мамуся. Це просто чудо із чудес! Не можу передати мою вдячність, шану та любов до Матінки! Для мене моя Мама — це всі фарби світу! Бережіть своїх Матусь!
Кароліна Шнурова, 10-й клас.
За матеріалами порталу “Справи Сімейні“
