До закриття магазину залишилося півгодини. На вулиці зіпсувалася погода, рідкісні перехожі бігли додому, підганяли поривами вітру. Я дивилася крізь скляні двері на чорні хмари і думала як піду додому в одних босоніжках і легкому сарафані.
У цей момент в магазин зайшла маленька дівчинка років шести. Вона озирнулась, пройшлася по магазину, підійшла до виходу.
-Тітонька, а можна я погріюся у вас, – запитала дівчинка тоненьким голоском.
-А чому ти додому не йдеш? – запитала я здивовано.
-Не хочу, – відповіла дівчинка і відвернулася до дверей.
-Ну погрійся, – сказала я і стала готуватися до закриття магазину.
Дівчинка вийшла разом зі мною з магазину, коли я пішла додому. Я подивилася їй услід, вона побрела в бік багатоповерхівок не далеко від магазину.
На наступний день перед закриттям магазину ця дівчинка знову зайшла погрітися.
-Тебе як звуть? – запитала я.
-Юля, – тихо відповіла дівчинка.
Читайте також: ЗНАЙШЛА СИНА ЧЕРЕЗ РІК — ВІН В МЕТРО ЖЕБРАКУВАВ
-А мене Рита, – сказала я, – а чому ти не хочеш додому йти?
-Мене Максим і Сашко ображають, – сказала дівчинка тремтячим голосом.
Було видно, що вона готова заплакати.
-А хто це? – запитала я.
-Мої старші брати, – відповіла Юля.
-Зрозуміло, а мама і тато їх не лають? – запитала я.
-Ні, їм ніколи, вони за Ірочкою стежать, – відповіла дівчинка.
-Твоя сестра? – здогадалася я.
-Так, їй шість місяців скоро, – кивнула головою Юля.
Тут я помітила, що Юля не зводить очей з пачки печива.
-Ти голодна? -Запитала я.
-Трохи, – відповіла дівчинка.
Я дала їй молоко з булочкою. Дівчинка почала жадібно їсти.
-А в дитячий сад або школу ти ходиш? – запитала я.
-Ні, в школу мені ще рано, а в дитячий сад мене мама не пускає, – серйозно відповіла дівчинка.
-Як це не пускає? – здивувалася я.
-За Ірою треба допомагати стежити, на молочку бігати, – зітхнувши, пояснила дівчинка.
-А брати що роблять? -Запитала я.
-А вони вчаться, їм ніколи, – сказала Юля, доїдаючи булочку.
Перед самим закриттям магазину дівчинка пішла. Трохи подумавши я зателефонувала одному своєму знайомому, який служить в поліції і пояснила суть справи.
Він пообіцяв передати інформацію до відділу у справах неповнолітніх. На наступний день я з хвилюванням чекала дівчинку, так як поруч зі мною сиділа співробітник поліції.
Як тільки Юля зайшла, жінка з нею заговорила. Ще раз попросила розповісти причину, по якій дівчинка не бажає йти додому. потім запропонувала поїхати з нею.
Юля як не дивно погодилася.
Кілька днів дівчинка не приходила, я турбувалася, що зробила тільки гірше.
Через чотири дні Юля зайшла в магазин разом з жінкою.
-Рита, це моя мама, – радісно сказала Юля.
Я вирішила, що мама Юлі прийшла лаятися через те, що я в поліцію повідомила, але не вгадала.
-Ми прийшли дяку. сказати, я і не знала, що хлопчики ображають Юлю, у нас молодша дочка дуже примхлива, вимагає багато уваги, сил ні на що не залишається, – зніяковіло пояснила жінка.
-А чому Юля не ходить в дитячий сад? – запитала я.
-Вона не любить його, з самого початку плакала, у мене нерви не витримували, кожен раз відривати дочка від себе і силою запихати в групу, – зітхнувши, пояснила жінка.
-Я так турбувалася, що нашкодила Юлі, – сказала я.
-Ні, до нас прийшла жінка з поліції разом з Юлею і стала питати, про моїх синів, про те, що вони ображають її, – сказала мама Юлі, – ми їх запросили для бесіди, все виявилося правдою. Вона з ними поговорила і хлопчаки обіцяли більше Юлю не ображати.
Юля з мамою пішли, я залишилася збентеженою. Сподіваюся у Юлі все буде добре і її брати стримають своє слово.
