fbpx
життєві історії
15 років тому я розлучилася, залишила дочці і зятю будинок і поїхала в Італію. 1000 робіт змінила, а потім прибирала у старої пані і зійшлася з її сином, ми разом 6 років. Вирішила привезти Алонзо до нас в село, познайомити з рідними. Дітям висилала постійно гроші, вдома ремонт шикарний, машина нова – тому я не переживала

15 років тому я розлучилася, залишила дочці і зятю будинок в селі під Києвом і поїхала в Італію. 1000 робіт там змінила, ким тільки не працювала. А потім прибирала у старої пані і зійшлася з її сином, ми з Алонзо разом 6 років. Не скажу, що ми ідеальна пара, Алонзо трохи самозакоханий, одружений не був, дітей не має, його стареньку маму ми вдвох доглянули. Нам обом зарок майже по 60 років. Але попри ментальні розбіжності і різні характери, нам все ж таки непогано разом.

Алонзо не розуміє, чому я надсилаю додому гроші, адже, на його думку, дочка в мене доросла, у неї своя родина, і вони мають самі себе забезпечувати. Але я ж знаю, що зять отримує мало, дочка не працює, бо їй роботи немає, та й онучка в дитинстві хворобливою була, тому дочка з нею до школи вдома сиділа, а тепер уроки, додаткові заняття – онучці весь час потрібна мамина увага, дівчинка зараз вже у восьмому класі.

Отже, гроші я висилала і привозила додому всі ці роки. Привозила рідко, бо вирвалася всього три рази, але дочка постійно звітувала мені: ось ремонт шикарний зробили, ось нові меблі, ось – машина нова, у внучки айфон… Наш будинок і двір став чи не найкращим в селі, і я пишалася цим.

І ось нарешті вирішила я приїхати разом з коханим, привезти Алонзо до нас в село, познайомити з рідними.

Я не переживала, що мені буде соромно за свою домівку: дітям висилала постійно гроші, вдома ремонт шикарний, машина нова – все на рівні, я збиралася показати Алонзо, куди вкладалися зароблені мною в Італії гроші.

Ми вирішили зробити моїм рідним сюрприз і приїхати без попередження. Я ж знаю, що дочка Юля вдома весь час, а ще я не хотіла, щоб вони колотилися. Готували там багато – ми все привезли з собою: гостинці, смаколики італійські, подарунки. Я летіла додому, сповнена радості і щасливих передчуттів.

Але чекало мене зовсім інше.

Перше. що ми з Алонзо побачили, коли вийшли з таксі – зарослий бур’янами двір і занедбану ділянку, неробочу іржавіючу «Тойоту» біля гаража… Коли зайшли у коридор, я роззулася і стала на підлогу – ноги в мене прилипли до масного брудного паркету, і я сказала Алонзо не знімати взуття.

Що було на кухні і у ванній – навіть говорити не хочу. Всі дорогі меблі в будинку – обдерті, масні, заплямовані мухами.

Дочку Юлю я знайшла у спальні в навушниках перед телевізором. Постіль незаслана, на простирадлі – крихти і плями від кави, варення чи ще чогось. У Юлі – нарощені вії і волосся, наколоті губи…

Як же я лаялася! Вам не передати і не описати.

Ночувати ми з Алонзо поїхали в готель в Київ.

Через два дні Юля з родиною була на орендованій однокімнатній квартирі у райцентрі біля столиці – іншого вони не заслуговують. Я, по доброті душевній, заплатила за оренду квартири на три місяці вперед. Далі – самі, знати і чути про них нічого не хочу.

Клінінгова компанія прибрала все в моєму будинку, я його зачинила поки що і ключі дуже порядній сусідці віддала. Що робити далі з будинком, поки що не вирішила.

В Італії ми з Алонзо мешкаємо у його двохрівневій квартирі, але мріємо про будиночок. І от ми ще не вирішили – чи буде у нас такий будиночок у мене в селі в Україні, і будемо прилітати у відпустку, чи все ж таки я його трохи згодом продам, та придбаємо у спільну власність будиночок десь в Італії на узбережжі…

Час покаже, але одне точно знаю: ноги в моєму домі не буде доччиної і її родини! І про гроші мої вони можуть забути назавжди, правий був Алонзо: дорослі вони, от хай і живуть, як знають, а я тут ні до чого.

Автор – Олена К.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page