Я жінка, яка пройшла через багато. Вийшла заміж, народила четверо дітей. З чоловіком жили, коли як. Андрій завжди хотів сина, але не вийшло.
У мене чотири дочки. Середньостатистична сім’я зі своїми проблемами. Чоловік заробляв, а я сиділа вдома з дітьми. Він з вищою освітою. Заробляв непогано.
Але, в один прекрасний день сказав, що хоче побудувати бізнес за кордоном. І поїхав. Спочатку надсилав гроші кожен місяць. Сам приїжджав один раз на рік. Так жили 6 років. А потім посварилися сильно. Я хотіла, щоб він повернувся остаточно або забирав нас. Але Андрій не захотів. Розказав мені тисячі причин, що цього робити не потрібно.
Після цієї сварки він зник. Ні грошей, ні дзвінка. І так чотири місяці. Звичайно, я почала шукати роботу. Влаштувалася посудомийкою в кафе. Почала звідти. Потім влаштувалася на кращу посаду і виросла до адміністратора кафе. 6 років в цій області і зараз я керую рестораном.
Не знаю, ви мені повірите чи ні, але я всього досягла сама. Своєю працею. Два роки тому мене обрали керуючою. З господарем ресторану швидко подружилися. Це зовсім невеликий ресторан. І господар молодий хлопець. Ресторан дістався йому від батька. Але хлопець розумний і дуже любить свою роботу. Ми з ним за ці два роки багато чого досягли. Працювали по 20 годин на добу. І в результаті нас знають багато. Нам довіряють і нас поважають.
Тепер про головне. Я вже сказала, що ми дуже подружилися. Коли раніше мені сказали, що дружби між чоловіком і жінкою не буває, я завжди сперечалася, а тепер переконалася. Коли мій друг вперше обійняв мене і сильно притиснув до себе, мене стало не по собі. Але потім ці милі обнімашки стали дуже часті. Дивився по-іншому. Намагався підійти дуже близько. Дзвінки, нескінченні смс…
Я хотіла пручатися, але не дуже сильно, напевно. Коли Ігор мене поцілував вперше, я пам’ятаю, що втекла. Тому що це було для мене дико. Мені 39 років, а він молодий хлопець , якому 24 роки всього. Так ми двоє вільні люди (хоча я не розлучена). А він розлучився з дівчиною рік тому. Але ж я розумію, що це доброго не приведе.
Після першого поцілунку, я не приходила на роботу два дні. Сказала, що захворіла. Коли я прийшла, Ігор вибачився. Сказав, що більше не повториться. І ми продовжували працювати. Через місяць корпоратив і він проводжає мене додому. Знову поцілунок, і я вже відповіла. Сама не знаю, як так вийшло.
Поговорили на цю тему. Двоє знаємо, що це неможливо. Але це так важко побороти. Ігор сказав, що не хоче втрачати мене. Що без мене він не уявляє цей ресторан. Сказав: “Ми удвох підняли, до кінця будемо разом тут працювати”.
Навіть не знаю. Йому тисячі разів його батьки говорять, що пора знайти дівчину. Напевно, помітили, що він не рівно дихає до мене. Поки справа до серйозного не дійшла. Але поцілунків було два три рази. Як мені бути, не знаю.
Не засуджуйте мене строго…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – szafeczka
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook