Дуже неприємно писати про своїх родичів, але що ж робити. Нещодавно розмовляла з мамою, я живу від неї досить далеко, в іншому регіоні, але дзвоню щодня.
Звичка дзвонити щодня сформувалася після того, як не стало мого батька і мама якийсь час жила одна (я жила в іншому місті, брат їздив на заробітки).
Почну із самого початку. Мій батько залишив нам у спадок будинок, ми з братом відмовилися від своїх часток на користь матері, тому що вони з батьком удвох будували цей будинок і, на мій погляд, відмова від частки була логічною. Брат одружився, і вони почали жити в батьківському домі.
Я в жодному разі не проти того, щоб брат із дружиною жили в маминому домі, але як вони поводяться. На мій погляд, цей неприйнятний і дуже неповажний до моєї мами.
Усі комунальні оплачує мама, вони нічого не роблять по будинку. Все робить моя мама, за всім стежить, забирається, підправляє, купує що треба. У брата з дружиною 2 дітей, думають про третю дитину і нещодавно брат сказав мамі про те, що цей будинок (будинок моєї мами) дістанеться його ще ненародженій дитині.
Моя мама поки тактовно від них відмовчується, тому що сім’я задумалася про купівлю квартири (і материнський капітал та субсидія як молодій сім’ї), мама чекає на момент, коли вони поїдуть і залишать її в спокої.
До цього вони дорікали моїй матері тим, що вона хоче їх вигнати з дому і вона повинна переписати будинок на брата. Брат з дружиною жодних грошей не витратила. І після цього говорити, що моя мама їх жене. Повторюся, що мама на таке не здатна.
От скажіть де справедливість? Що робити із такими родичами? Як із ними взагалі спілкуватися?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
