Моя мати вже на пенсії, але щастя в неї немає. Мені було 20 років, коли я її познайомила зі своїм молодим чоловіком. Вона, звичайно ж, сприйняла його ніяк, як це було з усіма моїми залицяльниками.
Але всупереч її думці, я вийшла заміж. Вона, як я й думала, навіть не з’явилася на моє весілля, при цьому ще й брата мого не пустила, який молодший за мене на рік.
Ми тоді сильно посварилися з мамою і я переїхала з чоловіком жити до іншого міста. Незабаром у нас з’явилися діти, яких вона жодного разу не бачила.
Я думаю, що й не хоче побачити, якщо врахувати, що вона жодного разу за 20 років не зробила, жодної спроби навіть зустрітися зі мною чи хоча б подзвонити, просто поцікавитись як у нас справи.
Ну, мова зараз зовсім не про мене. Після того, як я поїхала, з нею залишився жити мій брат Микола. Гарний, спокійний хлопець.
За ці двадцять, що ми з ним не бачилися, бо мама забороняла, він почав випивати. Йому, як і мені було 20, коли зустрів свою першу дружину. Її звали Оля. Вона була старша за нього на пару років і звичайно ж, мама чинила опір.
А Оля, була гарною, простою сільською дівчиною. Але чомусь, то мамі вона здалася нахабною хамкою, що не поважає ні її, ні Миколу. Загалом, вона не дала їм життя, і через рік Микола розлучився.
Через деякий час брат влаштувався на нову, добре оплачувану роботу з подальшими перспективами.
І там познайомився зі своєю другою дружиною. Її звали Емілія. Мама, як завжди, була проти. Вона постійно дошкуляла, дорікала, доводила до сліз свою невістку.
Терпіння їх закінчилося і вони пішли жити в орендовану квартиру, невдовзі, від роботи, Миколі дали однокімнатну квартиру.
Мамі б радіти треба, підтримати їх, так ні ж, вона продовжувала доводити Емілію. Багато вона тоді зіпсувала нервів невістці. Зрештою вони розлучилися і брат знову прийшов жити до мами.
Після цього брат похилився головою, вирішив поринути у навчання. Здобув, вже навіть не пам’ятаю якусь вищу освіту.
На третьому курсі він знову познайомився із дівчиною, вона була з дитячого будинку. Мама навіть на поріг її не пустила, коли дізналася, що вона сирота.
І ось через деякий час, брат так і жив з мамою. На його 38 день народження мама заявила, що йому потрібна порядна із забезпеченої сім’ї наречена, яку вона запросила в гості, з такої нагоди. На це Микола промовчав, просто пішов із дому.
За тиждень прийшов з випивкою. І повідомив, що розпочинає нове життя, тепер 2 роки п’є. Він ніде не працює. Часто просить у мене грошей.
І в цьому повністю винна мати. Це вона і тільки вона занапастила життя братові. Я намагалася допомогти йому. Забирала до себе, намагалася кодувати, але все було марно.
У нього більше не було радості у житті, його нічого не цікавило. Його перша дружина вийшла заміж та народила дітей. Друга дружина також знайшла своє щастя з іншим чоловіком.
А де дівчина з дитячого будинку я не знаю, але думаю, що теж здобула щастя. Ну, а мама, що мама. Пожинає свої плоди, чого хотіла, того й досягла.
Тепер замість того, щоб водитися з онуками, вона щовечора плаче тихенько в подушку, щоб не розбудити п’яного брата.
Вона усвідомила свою помилку, визнала провину, але на жаль, надто пізно. Найчастіше наші мами хочуть кращого життя для нас і втручаються у наші життя.
Все ж таки батьки повинні допомагати, підтримувати своїх дітей і радіти їхньому щастю.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.